298 
— До скорого, Бааарбі.
— Авжеж, до скорого, — відповів Барбара, так ні разу на нього й не глянувши. — Це маленьке місто, синку, і ми одна команда.
10
Коли прозвучав дзвінок у двері пасторського дому, Пайпер Ліббі все ще була в майці «Бостонських ведмедиків» і шортах — своєму звичайному нічному вбранні. Вона відчинила двері, впевнена, що там Гелен Руа, котра прийшла трохи зарано, бо обговорювати приготування до похорону Джорджії вони з нею домовлялися на десяту. Але на ґанку стояла Джекі Веттінгтон. Вона була у формі, але над лівою груддю в неї не було значка, а при стегні пістолета. Вигляд вона мала ошелешений.
— Джекі? Що трапилось?
— Мене вигнали. Цей байстрюк держав на мене зуб ще з різдвяної вечірки в дільниці, коли він спробував помацати мене між ніг, і отримав ляпаса по руці, але навряд, щоб причина полягала тільки в цім чи навіть почасти в цім…
— Заходь, — махнула їй Пайпер. — Я знайшла маленьку газову плитку в шафці в коморі (залишилася від попереднього пастора, я гадаю), і вона, о диво, працює. Чашка гарячого чаю не завадить, правда?
— Чудово звучить, — погодилась Джекі. Сльози, що переповняли її очі, врешті пролилися. Вона ледь не сердито витерла їх зі щік.
Пайпер провела її до кухні й запалила в кутку одноконфорну похідну плитку «Брінкманн».
— Розкажи мені тепер все від початку.
Джекі розповіла, не забувши згадати про висловлене Генрі Моррісоном співчуття, хоча й недолуге, проте щире.
— Він мені це прошепотів, — підкреслила вона, беручи з рук Пайпер чашку. — У нас тепер, як у якомусь гестапо, чорти їх забирай. Вибачте на слові.
Пайпер відмахнулась.
— Генрі каже, якщо я протестуватиму завтра на міських зборах, буде гірше — Ренні оголосить низку сфабрикованих проти мене звинувачень у некомпетентності. Мабуть, він має рацію. Але найнекомпетентнішим сьогодні в дільниці є той, хто нею керує. А щодо Ренні… він згромаджує в поліції тих, хто буде вірним йому у випадку будь-яких організованих протестів проти його дій.
— Звичайно, він такий, — кивнула Пайпер.
— Більшість із новоприйнятих ще надто молоді, щоби легально купувати собі пиво, але вони вже носять зброю. Я було хотіла сказати Генрі, що він стане наступним за мною… але здогадалася з його обличчя, що він і сам це розуміє.
— Хочете, я піду поговорю з Ренні?
— Ніякої користі з цього не буде. Я взагалі-то й не переймаюся, що тепер вільна, але мене просто бісить, що мене вигнали. Тепер найбільша проблема — добре поміркувати про те, що відбудеться завтра вночі. Мені, мабуть, доведеться зникнути разом з Барбі. Якщо сподіватися, що знайдеться таке місце, де ми зможемо зникнути.
— Я не розумію, про що це ви говорите.
— Авжеж, але я вам розкажу. Отут-то й починаються ризики. Якщо ви десь хоч словом про це обмовитесь, я теж опинюся в підвальній клітці. Можливо, стоятиму поряд з Барбарою, коли Ренні шикуватиме розстрільну команду.
Пайпер уважно на неї дивилася.
— Я маю сорок п'ять хвилин, перш ніж прийде мати Джорджії Руа. Вам вистачить цього часу, щоби розповісти все, що ви схочете мені розповісти?
— Цілком.
Джекі розпочала з огляду тіл у похоронному салоні. Описала сліди від швів бейсбольного м'яча на обличчі в Коґґінса і розповіла про золотий м'яч, який бачив Расті. Набравши повні груди повітря, слідом вона розповіла про свій план визволення Барбі під час загальних міських зборів наступного вечора.
— Хоча я поняття не маю, де ми можемо його заховати, якщо нам вдасться його звідти витягти. — Вона відсьорбнула чаю. — Отже, що ви на це скажете?
— Скажу, що треба ще випити по чашечці. Ви будете?
— Мені достатньо, дякую.
Пайпер промовила, наливаючи собі з чайника:
— Те, що ви запланували, страшно небезпечне (хоча сумніваюсь, що вас цікавлять мої думки з цього приводу), але, напевне, таки нема іншого способу врятувати невинну людську душу. Я й на секунду не йняла віри тому, що Барбара винен у тих вбивствах, а після мого власного близького знайомства з місцевими правоохоронцями думка про те, що вони можуть стратити його, щоб не допустити до влади, мене не дуже дивує. — А тоді, сама того не підозрюючи, вона озвучила думки Барбі. — Ренні не дивиться на перспективу, і ніхто з копів також не думає наперед. Їх непокоїть тільки, хто буде гетьманом в нашому курені. Такий тип мислення прямо провадить до катастрофи.
298 
