327 
— Фредді, послухай, що ти верзеш, — сказав Расті. Слова виривалися з нього з харчанням. Боже, який важезний цей Тібодо. — Це божевілля. Де тут сенс? Хіба ти сам не розумієш, що…
— Притисни його руку до підлоги, — наказав Великий Джим. — Ліву.
Фредді виконав наказ. Расті намагався опиратися, але Тібодо міцно пришпилив його плечі, тож нічого з того не вийшло.
— Мені шкода, друже, що доведеться це зробити, але люди в нашому місті мусять розуміти, що всі терористичні елементи в нас під контролем.
Ренні скільки завгодно міг говорити, що йому шкода, але за мить до того, як він опустив підбор свого черевика — і заразом всі двісті тридцять фунтів своєї ваги — на притиснуту долоню Расті, Расті помітив інший мотив другого виборного, яким напнуло матню його габардинових штанів. Ренні отримував насолоду, і насолоду не просто ментального рівня.
А тоді підбор наступив й почав давити і горзати: важко, важче, страх як важко. Від натуги у Великого Джима скривилось обличчя. Піт набряк під очима. Закушений зубами, з рота йому стирчав язик.
«Не кричати, — думав Расті. — На крик прибіжить Джинні й теж потрапить у халепу. Йому ж хочеться, щоб я закричав. Неподарувати йому такої насолоди».
Але, почувши з-під підошви Великого Джима перший тріск, він закричав. Просто не міг стриматись.
Далі прозвучав другий тріск. А за тим і третій.
Великий Джим відступив, задоволений.
— Поставте його на ноги і доправте в камеру. Хай відвідає свого дружка.
Фредді роздивлявся руку Расті, вона розпухала на очах. Три з чотирьох пальців стирчали дико покривлені.
— Зломлені, — промовив він з очевидним задоволенням.
В одвірку відпочивальні з'явилася Джинні, очі величезні.
— Що це ви, заради Бога, тут таке робите?
— Заарештовуємо цього сучого сина за шантаж, за кримінальне ненадання допомоги і замах на вбивство, — оголосив Фредді Дейтон, тим часом як Картер піднімав Еверета, щоби поставити його на рівні. — І це лише для початку. Він чинив опір, і ми його вгамували. Прошу, дайте дорогу, мем.
— Ви сказилися! — заволала Джинні. — Расті, твоя рука!
— Зі мною все гаразд. Подзвони Лінді. Скажи, що ці бандити…
Продовжити він не встиг. Картер ухопив його за шию і виштовхав за двері з нахиленою головою. А у вухо Картер йому шепнув:
— Якби я мав цілковиту певність, що той стариган розуміється на ліках не гірше за тебе, я б тебе власними руками задушив.
«Якихось чотири дні — і вже такі переміни, — чудувався, спотикаючись, Расті, поки Картер волік його коридором, зігнутого майже навпіл під тиском важкої руки на карку. Його власна ліва рука перестала бути рукою, перетворившись на ревучий болем оцупок нижче зап'ястка. — Усього чотири дні, а стільки перемін».
Він загадувався, чи шкіроголовці — ким би або чим би вони не були — насолоджуються цим видовищем?
10
Було вже далеко по полудню, коли Лінда врешті натрапила на міську бібліотекарку. Лісса велосипедом поверталася до міста по шосе 117. Вона сказала, що балакала з вартовими біля Купола, намагалася витягти з них якусь додаткову інформацію про день побачень у п'ятницю.
— Їм не вільно точити ляси з міськими, але дехто з них піддається, — сказала вона.
— Особливо, якщо підійти з розстебнутими трьома верхніми ґудзиками на блузі. Схоже, що це дійсно дієвий стартер для розмови. З армійськими принаймні. А от морська піхота… Гадаю, я могла б з себе геть усе зняти і станцювати макарену, а вони навіть і вухом не повели б. Ці хлопці, мабуть, імунізовані проти сексапілу. — Вона посміхнулась. — Щоправда, і мене важко сплутати з Кейт Вінслет[385].
— То ти здобула якісь цікаві плітки?
— Ніяких, — розставивши ноги, Лісса сиділа на своєму велосипеді й через віконце з боку пасажирського сидіння зазирала до Лінди. — Вони й гадки ні про що не мають. Але дуже переживають за нас. Один спитав мене, чи правда, що вже більше сотні людей покінчили життя самогубством.
— Ти можеш пересісти на хвильку до мене в машину?
Посмішка Лісси поширшала.
— Мене буде заарештовано?
— Я хочу про дещо побалакати з тобою.
Лісса відкинула ногою сішку, поставила велосипед і сіла до машини, спершу відсунувши з сидіння блокнот штрафних квитанцій і недіючий ручний радар. Лінда розповіла їй про потаємний візит до похоронної контори і про те, що вони там знайшли, а потім про заплановану зустріч у пастораті. Відповідь Лісси була моментальною, безапеляційною.
327 
