Особенно,... 
430 
Довгий пронизливий крик — тужний дитячий плач — долетів ззаду до них. Коли Барбі з Джулією обернулись, стогін уже перейшов у кашель, впереміж зі звуками розпачливого хапання ротом повітря. Вони побачили Лінду, котра стояла навколішках поряд зі своєю старшою дочкою і обнімала дівчинку.
— Вона не померла! — ридала Дженілл. — Одрі не може померти!
Але собака вже захолола. Золотава ретриверка Еверетів померла вночі, тихо, без галасу, в той час, як обидві Джей-Джей спали, притискаючись до боків Одрі.
11
Коли Картер ввійшов до головної кімнати, другий виборний Честер Мілла їв пластівці з коробки з намальованим на ній веселим папугою. Картер упізнав цього міфічного птаха, знайомого йому з дитинства по багатьох сніданках — тукан Сем, святий заступник «Фруктових колечок»[481].
«Вони вже, мать, залежані, як казна-що», — подумав Картер, відчуваючи миттєвий відрух жалю до свого боса. А тоді згадав, яка велика різниця між сімдесятьма-з-чимось і сотнею годин годного для дихання повітря, і серце його укріпилося.
Великий Джим з задоволенням зачерпнув чергову порцію пластівців з коробки, а тоді помітив «Беретту» в руці Картера.
— Ого, — здивувався він.
— Мені жаль, бос, — промовив Картер.
Великий Джим розкрив кулак, дозволивши пластівцям каскадом сипатися назад до коробки, але на його липкій долоні й пальцях залишилося кілька яскравих колечок. Піт блищав у нього на лобі, натікаючи з-під залисин.
— Синку, не роби цього.
— Я мушу, містере Ренні. Нічого особистого.
Картер дійсно так думав. Жодних, щонайменших особистих причин тут не було. Просто вони потрапили в пастку, от і все. А оскільки це стало наслідком тих рішень, які приймав Великий Джим, отже, заплатити за це мусить саме Великий Джим.
Великий Джим поставив коробку «Фруктових колечок» на підлогу. Він зробив це обережно, так, ніби, якби він кинув її недбало, вона б розкололася.
— Ну, а чому ж тоді?
— Лише і тільки… через повітря.
— Розумію, повітря.
— Я міг би увійти сюди, сховавши пістолет за спиною, і просто увігнати вам кулю в голову, але такого робити я не хочу. Я хочу дати вам можливість підготуватися. Бо ви були до мене добрим.
— Тоді зроби так, щоб я не страждав, синку. Якщо в цьому нема нічого особистого, ти не дозволиш мені страждати.
— Якщо будете поводитись спокійно, ви не страждатимете. Все буде зроблено швидко. Як пристрелити пораненого оленя в лісі.
— Може, обговоримо це?
— Ні, сер. Я вже все вирішив.
Великий Джим кивнув:
— Тоді гаразд. Чи можу я перед цим проказати молитву? Ти мені це дозволиш?
— Так, сер, моліться, якщо вам так хочеться. Але робіть це скоріше. Для мене теж це нелегка ситуація, розумієте.
— Вірю. Ти добрий хлопець, синку.
Картер, котрий останній раз плакав ще чотирнадцятирічним, відчув, як йому засвербіло в кутиках очей.
— Вам не допоможе те, що ви звете мене синком.
— Мені це вже допомагає. І те, що я бачу твоє зворушення… це мені допомагає теж.
Туша Великого Джима зсунулась з дивана, виборний укляк на колінах. У процесі опускання навколішки він перекинув «Фруктові колечка», безрадісно усміхнувшись:
— Небагата у мене вийшла остання вечеря, мушу тобі сказати.
— Мабуть, що так. Вибачайте.
Великий Джим, тепер обернений спиною до Картера, зітхнув:
— Але через якусь хвилину я вже їстиму ростбіф у Господа за столом, отже, з Цим все гаразд. — Він підняв опецькуватий палець і притис його собі ззаду до голови на вершечку потилиці. — От сюди. Де мозковий стовбур. Добре?
Картер відчув у себе в горлі щось на кшталт клубка ниток і глитнув:
— Так, сер.
— Хочеш постояти навколішках поряд зі мною, синку?
Картер, котрий без молитов обходився ще довше, ніж без сліз, мало не відповів «так». Але вчасно згадав, який підступний його бос. Можливо, зараз він був далекий від хитрощів, був, імовірно, поза цим, але Картер бачив цю людину в дії і ризикувати не бажав. Він похитав головою:
— Моліться самі. І якщо бажаєте проказати свою молитву до самого «амінь», робіть це швидше.
Стоячи навколішках, Великий Джим ляснув долонями по диванній подушці, на котрій все ще залишалася вм'ятина від його далебі ваговитої дупи.
— Боже милостивий, це я, раб Твій Джеймс Ренні. Схоже, що я йду до Тебе, хочу я сам цього чи ні. Чашу вже подано мені до губ, і я не можу…
430 
