52 
— Чи не варто було б, щоб хтось вів протокол? — розгублено запитала Ендрія.
— Гадаю, краще нам все обговорити неформально, принаймні зараз, — зауважив Великий Джим. — Просто в тісному колі з нас чотирьох.
— Ну… якщо ти вважаєш так…
— Двоє можуть зберегти таємницю, якщо один з них мертвий, — задумливо промовив Енді.
— Твоя правда, друже, — погодився Ренні, ніби в цьому був якийсь сенс, і обернувся знову до Рендолфа. — Хочу наголосити, що основним нашим завданням, нашим головним обов'язком перед містом є підтримання порядку протягом всієї цієї кризи, що потребує зусиль поліції.
— Збіса, так! — підтакнув розумака Рендолф.
— І зараз, коли, я певен, шеф Перкінс дивиться на нас з небес… — З моєю жінкою, з Клоді, — вставив Енді й трубно висякався, без чого Великий Джим цілком міг би обійтися. Однак він поплескав Енді по вільній руці.
— Істинно кажеш, Енді, вони обоє зараз разом купаються у променях Ісусової слави. Але нам тут, на землі… Піте, якими силами ти володієш?
Великий Джим знав відповідь. Він знав відповіді на більшість власних запитань. Це вельми полегшувало йому життя. У поліцейській дільниці Честер Мілла зарплату отримувало вісімнадцять офіцерів, дванадцять на повній ставці й шість зайнятих частково (усі останні старші шістдесяти, завдяки чому їхні послуги коштували чарівливо дешево). З цих вісімнадцяти, був певен він, п'ятеро повноцінних полісменів перебували за межами міста; декотрі цього дня поїхали з дружинами і сім'ями на матч шкільних футбольних команд, а решта на пожежні навчання до Касл Рока. Шостий, Дюк Перкінс, помер. І, хоча Ренні ніколи в житті поганого слова не сказав про мертвих, він був певен, що місту буде краще з Перкінсом на небесах, ніж коли він перебував тут, на землі, де намагався каламутити усіляку хрінотінь, хоча й дарма, з тими його обмеженими можливостями.
— Ось що мушу вам сказати, панове, — промовив Рендолф. — Тут не все гаразд. Зараз наявні Генрі Моррісон і Джекі Веттінгтон, обоє разом зі мною першими відреагували на Код Три (ревун). Маємо також Рупа Ліббі, Фреда Дентона та Джорджа Фредеріка — хоча з його астмою не знаю, яка від нього користь. Він уже наприкінці цього року планував піти на дострокову пенсію.
— Бідний старий Джордж, — промовив Енді. — Він тільки й живе, що на адвері[104].
— А Марті Арсенолт і Тобі Велан, як вам відомо, також не вельми на щось здатні. Лінда Еверет єдина з непостійно зайнятих поліцейських, котру я міг би назвати цілком адекватною. Ну, не могло це трапитися в іще гірший час, ніж між футбольною грою і навчаннями пожежників.
— Лінда Еверет? — перепитала Ендрія, на диво зацікавлено. — Дружина Расті?
— Тьху! — Великий Джим часто довзоляв собі тьху, коли його щось дратувало. — Та вона ж усього лише зарозуміла регулювальниця дорожніх переходів при школі.
— Так, сер, — підтвердив Рендолф. — Але в минулому році вона пройшла спецпідготовку на окружному стрільбищі в Касл Року і має право носити зброю. Нема причин їй не виходити на чергування озброєною. Можливо, не на повний графік, у Еверетів двійко дітей, проте вона цілком здатна тягнути нашу спільну справу. Зараз же криза, врешті-решт.
— Поза сумнівами, поза всякими сумнівами.
Утім, самому Ренні така перспектива здавалася вельми неприємною, щоб ці Еверети вискакували, мов ті чорти з коробки, всюди, де з'являтиметься він. Коротше: він не хотів мати у своїй команді дружину цього нікчемахи. По-перше, вона ще занадто молода, їй років тридцять, не більше, та ще й гарна, як та дияволиця. Тому, безперечно, погано впливатиме на інших. Гарні жінки завжди справляють поганий вплив. Достатньо йому й одної Веттінгтон з її снарядними цицьками.
Отже, — продовжив Рендолф. — Маємо тільки вісім людей з вісімнадцяти.
— Ти забув порахувати себе, — зауважила Ендрія.
Рендолф штурхонув собі в лоба сподом долоні, немов перемикав у голові трансмісію.
— Авжеж, точно, дев'ять.
— Мало, — сказав Ренні. — Нам треба наростити сили. Лише тимчасово, ви ж розумієте, поки ця ситуація не розсмокчеться.
— Кого ви пропонуєте, сер? — спитав Рендолф.
— Перш за все мого хлопця.
— Джуніора? — звела брови Ендрія. — Він же за віком ще навіть голосувати не може… чи не так?
Великий Джим на мить уявив собі мозок Ендрії: п'ятнадцять відсотків у нім займають сайти її улюблених інтернет-магазинів, вісімдесят відсотків наркозалежні рецептори, два відсотки пам'ять і три відсотки — процес актуального мислення. Нічого не вдієш, з цим йому доводиться працювати. А втім, нагадав він собі, хто має дурнуватих колег, у того життя простіше.
52 
