Последние отзывы

  19  

— Нічого, головне — протриматися цих три дні. А потім буде Х'ялмар і вже не буде гидко так вмирати навіть. А він у мене щось придумає…

Час від часу Марла поривалася до самбкпинів щодо власної інфантильності й неспроможності дати самій собі раду, але відтак вона знову й знову поринала в цілковите заціпеніння, з якого інколи не так вже і швидко вдавалося вийти. Найсмішнішим було те, що навіть англійською Марла не знала, як сказати «гастрит» — цікаво, що би їй тут лікували індонезійці…

А наступного ранку Марла вже мала в нотатнику свіжий сон-відповідь на «іі$$о1иііо» і заповітні харчі — молоко і кашу. Остання — розчинна субстанція на кшталт манки — ідеально пасувала для беззубих немовлят і збайдужілої Марли. Сидячи навпочіпки на готельній підлозі, вона гріла кип'ятильником молоко, щоби потім залити ним підозрілий кашо-порошок.

О тут тобі й алхімія…

Марла ковтала свою манку, не сильно замислюючись над її смаком. Світ (смак манки включно) у Марлиній байдужості до нього поставав на диво прекрасним і заспокоєним. У ньому інколи з'являлися чудові вакантні дірки для нерозкраяного неба з кулястими зграйками птахів, що рухались, як маятник годинника. Або раптово проступали щілини для вуайєристів, охочих підглядати за смертю Сонця. Чи й просто з підвісної стелі світу прямісінько Марлі на голову могло впасти достигле манго.

Однак Марлину байдужість і відкарасканість від сміттєвих тур, бот життя дуже легко вдалося перевірити. Марла саме переходила дорогу — що було геть не легкою справою у місті з п'ятимільйонним моторизованим населенням — коли відчула дикий страх смерті Велетенська вантажівка заревіла не своїм голосом у Марли за спиною — їй назустріч мчав автобус. Розминутися так, щоби не розчавити Марлу, було важко. І Марла кинулася просто під автобус і… встигла. Коліна їй ганебно трусилися, індонезійці в магазинчику щодо нього Марла йшла, сміялися. Втім, вони завжди сміялися. На початку це навіть діяло на Марлу як анти-стрес.

— Якщо сміються, значить — я жива. Чого би вони над трупаком потішалися?

З Марлі було соромно за те, що вона так сильно злякалася за своє мізерне життя.

— Ну, просто гидко було би померти з виттям цієї дебільної «вантажівки у вухах. Хоча, певно, смерть треба приймати у будь-якому вигляді. Смерть — вона смерть і з твоїми кишками на асфальті, і з чиєюсь отрутою зі смарагдового персня у прекрасному ротику юної принцеси… Соромно за вас, панянко. Нікому ліпше не розповідайте той свій сон про солюціо чи дисолюціо. Не визріли ви ще…

I’m cryng means I’m in love

22 години Марла сиділа на підлозі і дивилася на дверну клямку. І слухала спів ящірок за дверима. За вікнами було темно, попри полуденну годину. Там гарячкове носився потужний вітер Марлі хотілося води і ураганів, але то був суховій. Ліжко Марли було вимащено кров'ю незачатих немовлят — почалися місячні. По смерті тих двадцяти двох годин на дверну клямку мав би натиснути Х'ялмар. Вони поміняють житло. До того часу Марлі треба було позбавитися всього, що могло цьому місцю нагадати про неї.

Не можна ніде залишати слідів. Жодних слідів. А особливо — слідів крові.

Тож вона крадькома влаштувала таємне прання в лазничці, і вже за якийсь!ас у її кімнаті напиналися вітрила простирадел: вентилятор працював на повну силу.

Пес його знає, що може скоїтися з необачно залишеною кров'ю у країні, де чорна магія передбачена законодавством. Тобто, згідно з цим їхнім смішним законодавством, за неї мали б карати… це якщо вена застосовувалася з метою зашкодити здоров'ю людини. Але казу ту ще не затвердили, та якби й затвердили, не дуже би воно м;не втішало. Цікаво, все-таки, у що я більше не вірю: в чорну магію чи в законодавство? — Марла засміялася, згадавши питання молодого чоловіка на її вчорашній квазілекціі — з приводу мистецтва у перехідному суспільстві.

— Скажи, — акуратно виважуючи англійські слова, промовляв студент, — і яка соціальна чи політична ідея вашої музики?

Марла тоді порахувала подумки «один-два-три», щоб не зареготати і не впасти на підлогу з передсмертним хрипом — ну от, говорили-балакали…

— Як я й наголошувала на початку лекції, ситуація перехідного суспільсва…

І Марла знову розплела свої софістікейтед-нісенітниці про відсутність будь-якої заангажованості істинного мистецтва і про те, який жах відчувають «митці», коли їм нема за що боротися, коли у них с всі можливі свободи і кайло в руках, щоби не просто лупали скалу, а вже будувати з неї замок, і що «митці» стоять і чухають потилицю, а найпросунутіші з них длубаються тим самим кайлом у собі самих та й правильно роблять.

  19