Оm Mani Padme Hum

Літак до Делі жахливо затримувався. Через приїзд російського президента. Марла вже встигла скупити майже все кампарі в бориспільському дьюті-фрі і посадити акумулятори в плейєрі. Встигла подзвонити Іллі й сказати:

— Який мудак ваш президент. Через нього я тут тупезно втикаю.

Встигла позлитися і дописати парочку пісень. Встигла, врешті, дочекатися запрошення на посадку — будь-яке втикалово в житті скінчається, як і саме життя.

А от пики бицюганів совкодупих вічні… — Марла щосили посміхалася стюардам «Аеросвіту», соломоволосим короткостриженим пупсам-переросткам підкиївської склепки.

Місце Марли було коло аварійного виходу. Тепер уже була її черга уявляти, як, у випадку катастрофи, панічним смердючим потоком (бо ж із того жаху люди стовідсотково гуртом ходитимуть під себе) пасажири боїнга валитимуть, шпортаючись об її новенькі зеленаві черевики. Поворушила пальцями ніг. Шкода черевиків, блін.

Але фенозипам — ніззя фор ева.

— Піть желаєтє? — (Ну якою ж мовою можуть розмовляти малоросійські авіалінії?)

— Кров твою, хохол позірний! — Крізь зубату посмішку процідила Марла. Хохол собі подумав, що Марла хтіла кави, і налив чогось гарячого і темного. Хохол, на відміну від українця, в камській своїй паплюжості завжди знаходить загальноприйнятий вихід. Все давольни, все смєются.

Політ мав би тривати шість годин.

— Всього-на-всього! За шість годин я дивитимуся в світлі Х'ялмарові очі, проставивши собі опцію автозаміни… М-да.

• …А я собі схильна до авто замін.
• Для мене життя це тупий кокаїн.

Але літак ніяк не міг зайти на посадку в Делі. Абсолютно негодні умови (важко їх назвати просто несприятливими погодніми).

— Don’t worry? We have enough fuel ^[29]! — оголосив капітан пасажирам.

— Сподіваюся, це не будуть його останні слова, — позіхнула Марла, — зазвичай останні слова пілота це: «Ну всьо. Піздєц».

Марлі вже вистачило часу на розсилку телепатичних повідомлень всім, кого вона любила і кого зовсім навпаки («А ви більше не будьте такими уйобками!»), а літак усе кружляв і кружляв над Нью-Делі.

— Цікаво, чи можлива аварійна посадка на священні води Гангу?

Чомусь першою річчю, яку би Марла ухопила, вистрибуючи з літака, була літрова пляшка яскраво-червоної випивки. Хоча, певно, розумніше випити її просто тут. У салоні починався істеричний чоловічий сміх. Сміялися жлоби-стюарди. Певно, вже знайшли в аптечці необхідні речовини. Марлі, дивлячись на них, хотілося срати і було дуже сумно. Чи то пак, просто нудно.

— Хоч би вже ЩОСЬ сталося. Де екшн?! Вистачить палива-вистачить палива… То піздяч до Лас-Вегасу, мудак в пілоточці! Хоча й бабла у мене — не сильно розгуляєшся…

Турбулентність. Такі парфуми були в Марлиної мами, такий бестселер видав конвеєр Кінга і такого явища страх як боявся Чікін із мультика «Cow and Chiken» ^[30], що його Марла часто називала «Cow and Kitchen» ^[31]. А ще в абсолютно всіх мовах вона плутала «рис» і «сир».

— Ну й про що я думаю, коли же вшистко поєбане?! — Марлі було нудно через край.

— Кастрат-політ. Жоднісінького натяку вам на кінець… Ой дарі-дарі-дарі-де, ой дарі-дарі-Дерріда! — вже ледь не на повну гучність співала Марла на своєму Еmergency Ехit ^[32] місці. — Атаки символічно було би склеїти ласти в епіцентрі сансари, ги… В небі, поміж чужої паніки і своїх двох чоловіків, коли один із них спровадив тебе в це саме небо, а другий стоїть десь там унизу і прислухається, можливо, до гуркоту турбін. Не приймає мене свята земля, ну що ти зробиш…

  42