Перламутрове порно : Карпа Ірена : Страница

— Ну, принаймні, більше за біґ-джипи. Особливо, у пробках якого-небудь мегаполісу… Коли я їду на своєму мото-байку, а ці уроди тупо закривають мені дорогу — ненависть дика сповнює моє гаряче серце. Хочеться кричати й убивати. Якого біса вони вибрали собі саме таку ознаку соціального статусу?!

— Хтось із моїх друзів дотримується теорії, що великі машини полюбляють чоловіки з маленькими пенісами, — зітхаю я. — А от у мене пеніса вобщє нема, зато є червоний ровер. Ну не парадокс?

— Так, ходімо вже. А то ми тут не даємо людям попрацювати на хліб насущний.

Ми залишаємо в спокої дослідників сміттє-баків і йдемо в тепло і добро на зустріч із пивом, чаєм чи гарячим вином.

— А завтра ж демонстрація, ти в курсі? — Київ якраз тільки починав вбиратися у помаранчеве. До цього вбирання докладали руку й ми — чіпляючи стрічки на центрових огорожках, брамах тощо тощо. Поки менти відверталися. Тоді це ще було «не можна».

— О, — знову каже креативний Манес, -я ще один придумав варіант.

— Ну, давай уже, — я покірно зітхаю.

— Уяви собі Берлін… чи Київ, зрештою. Головна площа, поліція готується до демонстрації.

— Міліція.

— Міліція. Значить, повдягали шоломи, заправилися газом, палки для дубасіння населення подіставали, щитами поприкривалися -коротше, при повному параді. Стають на бойову позицію. Аж тут раптом їх командиру дзвонять і кажуть, що демонстрацію відмінили. Менти з криками радості здирають із себе лати, під якими виявляються костюмчики з люрексу, боа, стрази і латекс. Нафарбованими нігтями вони дістають із косметичок «Сгеам-Міеlе» і, наспівуючи й пританцьовуючи, починають його розпивати.

СЛОГАН: СRЕАМ-МІELЕ. РЕАСЕ, МЕN!

— Ги-ги. Оцей красівий. Ніц не скажеш. І баб там немає. Але треба же щось таке… Історійку, одним словом. Для буклєтіка. І, як казала та хароша дєвучка, «прастітє, но на русскам…» Ну, нічо. Подумаю.

Історійку тоді я накатала будь здоров. Ригали мама, плакав тато:

« Story Сгеам-Міеlе.

Можно начать с того, что:

Четыре подружки, довольно успешные красивые девушки 24-28 лет встречаются в стильном боре. Они, не слеша, пьют коктейли. разговаривают не так о шоппинге, как о своих новых автомобилях, о старых и новых мужьях и любовниках. Они кого-то еще ждут, поглядывая на часы своих дорогих мобильников. Наконец приходит опоздавшая девушка. Она только что вернулась с юга Франции, где проходит ее ро st — grauate программа в университете Сан-Тропе. Вид у девушки слегка ироничный. Закончив ритуалы приветствий, оно начинает свой рассказ.

— Н-да, поездочка получилась еще та… Ха-ха. Вы, конечно, не поверите, но хотя бы повеселитесь… Так как я отловилась по полной.

— Ну, не томи… Рассказывай!

— Представьте себе вечер пятницы в баре…

— О, кстати, завтра пятница. наконец-то! -перебивает ее одна из подруг, блондинка.

— Да ладно, можно подумать, ты переработалась! Не мешай человеку рассказывать. Еще поплачься нам о том, что каждый день тебе борщ приходиться варить и ходить на базар! — рыжеволосая леди явно питает очень нежные чувства к блондине.

— Так вот, — продолжает студентка. Сидим мы с сокурсницами в баре на берегу моря, я почему-то мечтаю о своей даче под Києвом и черной смородине. Странно как-то. Как вдруг в этот наш барчик заходят шестеро мэнов в дорогих костюмах, все с какими-то странными лицами и заговорщицким видом. (Как сказалось позже — охрана). Из-за их спин выходит обьект, отличающийся разве что ценой костюма и чуть меньшей напряженностью лица. Направляется он… прямо к нашему столику. Сначала смотрит на всех нас, здоровается, а потом, не стесняясь, пережевывая меня глазами, спрашивает мое имя.

— Кристина, — пожимаю плечами я и безразлично отворачиваюсь к морю.

— Кристина… — повторяет он, — А ты… знаешь, кто я?

— Нет, — отвечаю честно.

— Я Альберт, принц Монако.

— Ну и ладно, — говорю я. — Очень за вас рада.

А потом у нас было мало времени — мы спешили на прощальную вечеринку к нашей канадской приятельнице. Альберт со свитой тоже убрались во свои августейшие свояси.

Предыдущая страница Следующая страница

E-mail:
Пароль: