Последние отзывы

  179  

С. 109. Коров’єв-Фагот — персонаж роману, старший з підлеглих Воланду демонів, чорт і лицар, який відрекомендувався москвичам перекладачем при професорові і колишнім регентом (диригентом) церковного хору. Основними мотивами цей образ пов’язаний з творами О, К. Толстого, Ф. М. Достоєвського, М. В. Гоголя, самого Булгакова, опосередковано — Мігеля де Сервантеса. Демонологічні прототипи Коров’єва-Фагота в його лицарській іпостасі виявляються в добре відомій Булгакову книжці М. О. Орлова «Історія відносин людини з дияволом» (1904). Один з них, іспанський лицар, був розтерзаний величезними чорними собаками на кару за насмішку над пророкуванням власної смерті (схожа доля спіткала і Берліоза). Інший лицар на ім’я Фалькенштейн мав сумніви щодо могутності й самого існування демонів. Для нього зустріч з дияволом скінчилася тим, що «все обличчя його зблідло і лишалося таким до кінця життя» (лицар Фагот приречений на завжди похмуре обличчя). Жартівливий варіант «легенди про жорсткого лицаря» був знайомий Булгакову з повісті С. С. Заяїцького «Життєпис Степана Олександровича Лососинського» (1928). Реальним прототипом Коров’єва-Фагота міг бути слюсар-водопровідник, за якого згодом вийшла заміж домробітниця Булгакових. В алкогольному сп’янінні він любив пригадувати, що в юності співав у церковному хорі, і починав виконувати псалми.

С. 137. Бегемот — персонаж роману, кіт-перевертень і улюблений блазень Воланда. Ім’я Бегемот взяте з апокрифічної старозаповітної книги Єноха. У дослідженні І. Я. Порфир’єва «Апокрифічні сказання про старозаповітні особи й події» (1872), ймовірно, знайомому Булгакову, згадувалося морське чудовисько Бегемот, що мешкало в невидимій пустелі «на схід від саду, де жили обрані і праведні». Відомості про Бегемота письменник міг також почерпнути з книги М. О. Орлова «Історія відносин людини з дияволом» (1904), виписки з якої збереглися в булгаковському архіві.

С. 149. Майстер — багато в чому автобіографічний герой Булгакова, його вік на час подій роману («чоловік приблизно років тридцяти восьми») точно збігається з віком письменника у травні 1929 року. Газетна кампанія проти Майстра і його роману про Пілата майже повторює цькування Булгакова, викликане повістю «Фатальні яйця», п’єсами «Дні Турбіних», «Біг», романом «Біла гвардія» та ін. У булгаковському архіві збереглася виписка з газети «Рабочая Москва» від 15 листопада 1928 року, де виступи комуністів, що працювали у сфері мистецтва, викладалися під заголовком «Вдаримо по булгаковщині!». Після заборони «Бігу» в 1929 році письменник опинився в такому самому безвихідному становищі, як і Майстер. У житті Булгаков намагався знайти вихід, звернувшись із листом до Сталіна. У романі ж він направляє автобіографічного героя шукати притулку в психіатричній лікарні.

Неоміфологічний образ булгаковського Майстра має також багато інших, нерідко несподіваних прототипів. У їх числі називаються М. В. Гоголь та І. Кант, літературні персонажі Й. В. Гете і герої сучасної Булгакову варіації «Фауста», що написана Е. Л. Міндліним, «Повернення доктора Фауста». Цілою системою мотивів булгаковський герой включений у надзвичайно широкий контекст релігійно-філософської і художньої культури багатьох століть.

С. 157. Алоїзій Могарич — персонаж роману, прототипом якого став друг Булгакова, драматург С. О. Єрмолинський (1900–1984). Вони познайомилися в 1929 році, коли розгорнута в пресі кампанія проти Булгакова сягла свого піку. Конфіденційне спілкування двох літераторів мало наслідком підозри Булгакова щодо зради його Єрмолинським — підозри, що мали певні підстави. Однак щоденникові записи О. С. Булгакової свідчать про те, що за п’ять днів до смерті письменник відкинув ці підозри. Можливо, у зв’язку з цим оповідь Майстра про знайомство з Алоїзієм Могаричем у рукописі була Булгаковим закреслена, але нового варіанта він написати вже не встиг.

С. 216. Барон Майґель — персонаж роману, реальним прототипом якого вважають колишнього барона Бориса Сергійовича Штейгера. Уродженець Києва, у 20-ті та 30-ті роки він працював у Москві уповноваженим Колегії Наркомпросу РРФСР із зовнішніх відносин. Водночас Штейгер був штатним працівником ОГПУ-НКВС. Він стежив за радянськими громадянами, що входили в контакт з іноземцями, і прагнув отримувати від іноземних дипломатів відомості, що цікавили органи безпеки. У 1937 році був заарештований у справі колишнього секретаря Президії ЦИК А. С. Єнукідзе, який очолював і урядову комісію з керівництва Великим і Художнім театрами. Невдовзі Штейгеру були висунуті фальшиві звинувачення у зраді батьківщини, шпигунстві і терористичній діяльності. Військова комісія Верховного Суду СРСР присудила його до розстрілу, вирок було виконано негайно.

  179