Последние отзывы

  36  

Сергій щось відповів, але хлопці вже не почули. Клава знову зареготала.

— Вже на цього оком накидає,— зневажливо скривився Сашко Циган.— От!

— А що? Вірняк. Київська прописка,— із знанням справи сказав Марусик.

Журавель промовчав.

Хлопці підходили до правління.

У цей час двері контори правління розчинилися і на ґанок одне за одним вискочили спершу доярка Ганна Тертична, потім комбайнер Мирон Кандиба, а за ним брати-

механізатори Затягайли (Іван, Павло і Олександр). Усі вони були чогось схвильовані, заклопотані.

Ганна Тертична, червона як мак, щось шепотіла собі під ніс.

Мирон Кандиба на ходу чухав потилицю. А брати-

механізатори перемовлялися малозрозумілими вигуками:

— От!

— Кіно!

— Тримай себе в руках!..

І поки хлопці встигли отямитися, всі п'ятеро зникли.

— Щось таки трапилось..— округлив очі Марусик.

— Схоже,— зітхнув Сашко Циган.

— І де вона могла подітися?— задумливо мовив Журавель.

— Нумо, хлопці, гайда в Липки! Може, дід щось знає. Все ж воно навколо діда крутиться. Мусить він щось знати. Гайда!— Сашко Циган махнув рукою, і хлопці рвонули в Липки.

Дід, як завжди, порався на пасіці, човгав біля вуликів, може, й без особливої потреби, але не міг він сидіти склавши руки, така вже була в нього вдача.

— Здрастуйте, діду!— загукали хлопці ще здаля, від хвіртки.

— Здрастуйте, як не жартуєте,— усміхнувся їм назустріч дід.

Хлопці перезирнулися, не знаючи, з чого починати.

— Медку захотілося?— спробував допомогти їм дід.

— Та ні! Ні!— запротестував Сашко Циган.— Ви що, думаєте, що ми такі канюки, тільки просити вміємо? Ми у справі.

— Ого-о! У якій же такій справі? Слухаю, люди добрі. Сашко Циган озирнувся на Журавля. І той, вмить почервонівши, випалив:

— Ви... ви не знаєте, де Маруся Тайфун? Та, що вчора з нами... отут...

Дід наморщив лоба:

— Та нібито не знаю... А що?

— Дома не ночувала...

— І на роботу не вийшла...

Це, перебиваючи один одного, вигукнули Марусик і Сашко Циган.

Усмішка сповзла з дідового обличчя:

— Що ви кажете! Це погано. Де ж вона поділася? Хлопці знизали плечима.

— А загінка, яку вона мала сьогодні прорвати, зроблена,— сказав Журавель.

— А-а... Тоді не страшно,— дід знову усміхнувся.— Тоді знайдеться. Не хвилюйтесь. Або у якійсь своїй справі... Або... Знайдеться!

І так він це впевнено сказав, що хлопці одразу заспокоїлись.

— Діду!— ризикнув раптом Сашко Циган.— А як ви думаєте, що воно таке буде?

І він кивком показав на довгий стіл і лавки попід гаєм.

— Отаке!— хмикнув дід.— Самі робили, а мене питаєте. Хлопці знітилися.

— Та робити робили, а...— Сашко Циган знизав плечима. Дід Коцюба і собі знизав плечима:

— Я теж не знаю. Щось голова затіяв. А що, тримає в секреті.

— Якийсь прийом? Чи що?— лукаво примружився Марусик.

— Може бути,— і собі примружив одне око дід.

— Скажіть, а ваша онука заміж виходить? Ге?— Сашко Циган пильно глянув на діда.

— А звідки ви знаєте?

— Та люди кажуть.

— Ох, ті люди балакучі. Виходить. А що?

— Та нічого. Як за гарного хлопця, то хай буде щаслива,— Сашко Циган аж свердлив діда поглядом.

— Хай! Я не проти. Для того й заміж виходять, і женяться. І ви, дасть бог, колись поженитеся.

— А гарний хлопець?— не вгавав Сашко Циган.

— Я ще не бачив. Але за поганого вона, мабуть, не пішла б. Я її знаю... А ти чого так розпитуєш? Мовби ревнуєш. Ти ж наче сватів не засилав.

Марусик захихикав. Сашко Циган почервонів.

— Та я нічого. Просто так... Ну, бувайте, діду, не будемо вам заважати.

— А ви мені й не заважаєте.

— До побачення! Ходімо, хлопці!

Марусикові й Журавлю не лишалося нічого іншого, як теж попрощатися.

— Ходіть здорові, хлопці. Як меду захочете, прошу... Коли вони вийшли за хвіртку, Марусик зашепотів:

— Ну чого ти так поспішав? Чого? Ще трохи — і він розколовся б. От!

— Які розумні!— зашипів Сашко Циган.— Чого ж ви мовчали? Усю розмову на мене звалили і хочете...

— Ну добре-добре, не лайтеся,— заспокоїв їх Журавель. Дід Коцюба стояв біля хати і, усміхаючись, дивився їм услід.

Марусик обернувся, помітив це і сказав:

— О! Дивіться! І сміється... Щось він не договорював, щось він знає... Ех, шкода, що...

Хлопці підійшли до того довжелезного столу, який так весело вкопували вони вчора спільно з Тайфун Марусею. І згадка про неї з новою силою спалахнула у їхніх душах.

  36