99 
— Всьо файно, Бікі, — тихенько заспокоїв Бакбика Геґрід. — Всьо файно… — Він повернувся до Гаррі, Рона й Герміони. — Ідіть… Біжіть…
Але вони не рухалися.
— Геґріде, ми не можемо…
— Ми розкажемо їм, як було насправді…
— Вони не посміють його вбити…
— Біжіть! — гаркнув Геґрід. — Мені ще тілько бракувало, щоб і ви втрафили в біду!
Вони не мали вибору. Герміона накинула плаща–невидимку на Гаррі й Рона. Біля хатини почулися голоси. Геґрід глянув на те місце, де вони щойно зникли.
— Швиденько біжіть… — здушено звелів він. — Не слухайте… — І пошкандибав до своєї хижі — у двері вже стукали.
Повільно, у якомусь страхітливому заціпенінні, Гаррі, Рон і Герміона нечутно обійшли Геґрідову хатину. Коли минули передні двері, ті з грюкотом зачинилися.
— Будь ласка, швидше, — прошепотіла Герміона. — Я цього не витримаю, я не переживу..
Вони стали підійматися галявиною до замку.
Сонце швидко сідало, небо ставало багряно–сірим, але на заході ще пломенів яскраво–червоний обрій. Рон раптом завмер на місці.
— Роне, будь ласка, — заблагала Герміона.
— Це Скеберс… він виривається…
Рон скорчився, намагаючись утримати Скеберса в кишені, але пацюк мовби ошалів. Він дико пищав, звивався, борсався і намагався вкусити Рона за руку.
— Скеберсе, це ж я! Ідіоте! Це я, Рон!
За їхніми спинами рипнули двері й залунали чоловічі голоси.
— Роне, ходімо, будь ласка, вони вже ось–ось… — видушила з себе Герміона.
— Добре… Скеберсе, ану тихо!
Вони рушили далі. Тільки б не чути тих голосів за спиною. Але Рон знову спинився.
— Я не можу його втримати… Скеберсе, заткнися, нас почують!..
Пацюк пищав несамовито, однак не аж так голосно, щоб заглушити звуки з городу Геґріда. Спочатку чулися нерозбірливі чоловічі голоси, тоді настала тиша, і раптом — несподівано — зі свистом розсікши повітря, гупнула сокира.
Герміона похитнулася.
— Вони його вбили! — ледь чутно видихнула вона. — Я п–просто не вірю… вони його вбили!
Розділ сімнадцятий
КІТ, ПАЦЮК І ПЕС
Від шоку Гаррі потьмарилося в голові. Усі троє, приголомшені жахом, завмерли під плащем–невидимкою. Останні сонячні промені залишали криваві відблиски на помережаній довжелезними тінями галявині. А тоді до них долинуло нестямне виття.
— Геґрід, — вимовив Гаррі.
Не роздумуючи над тим, що робить, він кинувся назад, але Рон з Герміоною схопили його за руки.
— Не можна, — Рон був білий як папір. — Якщо вони дізнаються, що ми там були — Геґрідові кінець…
— Як… вони… могли? — задихалася Герміона. — Як вони могли?
Поволі, щоб випадково не вилізти з–під плаща, вони знову рушили до замку. Швидко сутеніло і невдовзі їх огорнула суцільна пітьма.
— Скеберсе, вгамуйся! — шипів Рон, притискаючи нагрудну кишеню. Пацюк несамовито звивався. Рон зупинився і спробував запхнути його глибше. — Що це з тобою, дурний щуряко? Сиди тихо!.. ОЙ! Він мене вкусив!
— Рон, не кричи! — тривожно зашепотіла Герміона. — От–от надійде Фадж…
— Таж він не хоче… сидіти… на місці…
Скеберс був явно сам не свій. Він борсався як навіжений і намагався вирватися з Ронових рук.
— Та що з ним таке?
І тут Гаррі побачив: припадаючи до землі і зловісно блимаючи великими жовтими очима, до них підкрадався Криволапик. Гаррі не знав, чи він їх почув, чи орієнтувався тільки на Скеберсів писк.
— Криволапику! — застогнала Герміона. — Тпрусь!
Але кіт наближався…
— Скеберсе… НІ!
Запізно… Пацюк вислизнув з–поміж Ронових пальців, стрибнув на землю і дременув. Криволапик кинувся за ним, і перш ніж схаменулися Гаррі з Герміоною, Рон вискочив з–під плаща–невидимки і стрілою зник у пітьмі.
— Рон! — простогнала Герміона.
Вони з Гаррі перезирнулася й кинулися слідом. Їм заважав плащ — вони його стягли, і тепер він розвівався у них за спинами, як прапор. Попереду чулося Ронове тупотіння і крик:
— Криволапе… геть!.. Скеберсе, ану сюди!..
Почувся звук падіння.
— Ховайся!.. Тпрусь, смердючий котяро…
Гаррі й Герміона мало не впали, наштовхнувшись на Рона. Він лежав на землі, але Скеберс був знову в безпеці. Рон притис обидві руки до тремтячої грудки в своїй кишені.
— Роне… швидко… під плащ… — захекано проказала Герміона. — Дамблдор… міністр… вони ось–ось будуть тут…
99 
