101 
— Може, я спробую залучити в ССЕЧА когось із місцевих селян, — замислилася Герміона, озираючи шинок.
— Ага, якраз, — скривився Гаррі. Він ковтнув під плащем маслопива. — Герміоно, коли ти вже покинеш цю свою вигадку з ССЕЧА?
— Коли ельфи–домовики матимуть пристойну платню та умови для праці! — просичала вона у відповідь. — Знаєш, я починаю думати, що треба вдаватися до серйозніших дій. Цікаво, як потрапити на шкільну кухню?
— Уявлення не маю. Спитай у Фреда й Джорджа, — відказав Гаррі.
Герміона заглибилася у роздуми, а Гаррі потягував маслопиво, розглядаючи публіку в шинку. Усі були бадьорі й безтурботні. За сусіднім столиком обмінювалися картками з шоколадних жабок Ерні Макмілан та Анна Ебот. На грудях у них красувалися значки «Підтримуйте СЕДРИКА ДІҐОРІ». Біля самісіньких дверей він помітив Чо з її рейвенкловськими подругами. Вона, до речі, не носила значка на підтрику Седрика… Це трохи втішило Гаррі…
Він би чимало віддав, щоб бути одним з тих учнів, що регочуть і розмовляють, не переймаючись нічим, окрім домашніх завдань. Гаррі уявив, як би він тут розважався, коли б його прізвище не вилетіло з Келиха Вогню. Насамперед, не довелося б надягати плащ–невидимку. Рон сидів би поруч з ним. Вони втрьох, мабуть, весело б уявляли, яке небезпечне завдання постане у вівторок перед шкільними чемпіонами. О, як би він цього чекав, щоб спостерігати за їхніми діями… щоб підбадьорювати Седрика разом з усіма, сидячи собі безпечно на трибуні…
Цікаво, як почуваються інші чемпіони? Останнім часом щоразу, як він бачив Седрика, той був оточений шанувальниками, здавався нервовим, але настрій мав піднесений. Зрідка Гаррі помічав у коридорі Флер Делякур. Вона, як завжди, була пихата й незворушна. А Крум просто сидів у бібліотеці, зарившись у книжки.
Гаррі подумав про Сіріуса, і йому стало легше. За якихось дванадцять годин він з ним розмовлятиме, адже сьогодні вночі вони мають зустрітися у вітальні біля каміна — якщо лиш не станеться якоїсь халепи, до чого він останнім часом уже й звик…
— Дивися, Геґрід! — зраділа Герміона.
Над юрбою височіла величезна й кошлата Геґрідова потилиця — на щастя, він уже перестав її прилизувати. Гаррі здивувався, що не помітив його відразу, адже Геґрід був такий здоровило. Та коли обережно встав, то побачив, що Геґрід низенько нахилився, розмовляючи з професором Муді. Перед собою Геґрід мав звичного велетенського кухля, а от Муді пив зі своєї особистої баклажки. Мадам Розмерта, вродлива шинкарка, явно не була від цього в захваті. Збираючи зі столів склянки, вона скоса позирала на Муді. Можливо, вона сприймала це як зневагу до її медовухи, але Гаррі все розумів. Муді розповів їм на останньому уроці захисту від темних мистецтв, що воліє завжди сам готувати собі їжу й напої, бо темні чаклуни дуже легко можуть підсипати отрути в будь–яку посудину, за якою ніхто не стежить.
Гаррі побачив, що Геґрід і Муді збираються вже йти. Він помахав рукою, але згадав, що Геґрід не може його бачити. А от Муді затримався, втупившись магічним оком у той кут, де стояв Гаррі. Він поплескав Геґріда по спині (бо не діставав до плеча), щось йому пробурмотів, а тоді вони вдвох рушили через весь шинок до столика Гаррі та Герміони.
— Всьо файно, Герміоно? — голосно привітався Геґрід.
— Привіт, — усміхнулася йому Герміона.
Муді пошкутильгав довкола столу й нахилився. Гаррі думав, що він читає блокнот ССЕЧА, але Муді пробурмотів: — Гарний плащик, Поттере.
Гаррі ошелешено втупився в нього. Зблизька особливо впадало у вічі, що Муді бракувало великої частини носа. Муді всміхнувся,
— Що, ваше око… тобто ви можете?..
— Так, я бачу крізь плащі–невидимки, — спокійно підтвердив Муді. — І мушу сказати, що це інколи дуже й дуже корисно.
Геґрід теж усміхався до Гаррі. Гаррі знав, що Геґрід не може його бачити, але Муді, очевидно, сказав Геґрідові про нього.
Геґрід теж нахилився, нібито переглянути блокнот ССЕЧА, і тихесенько прошепотів, щоб почути його міг лише Гаррі: — Гаррі, зайди опівночі до моєї хижі. У цему плащі.
Геґрід випростався й голосно сказав: — Був–єм радий тебе видіти, Герміоно, — а тоді підморгнув і пішов. Муді пошкутильгав за ним.
— Чого це йому заманулося зустрітися зі мною опівночі? — здивовано спитав Гаррі.
— Опівночі? — стурбувалася Герміона. — Цікаво, що він задумав? Навіть не знаю, Гаррі, чи варто тобі йти… — Вона нервово озирнулася й зашепотіла: — Ти можеш спізнитися до Сіріуса.
101 
