154 
— Всьо файно, Гаррі? — пробурмотів Геґрід, трохи відступаючи вбік, коли учні тісно обступили єдинорожат.
— Так, — сказав Гаррі.
— Троха си нервуєш, га? — спитав Геґрід.
— Трошки, — відповів Гаррі.
— Гаррі, — Геґрід поляпав його по плечі своєю масивною рукою і в Гаррі аж коліна підігнулися під її вагою, — я троха переживав, доки не вздрів тебе коло тої рогохвістки, але тепер я си знаю, що ти можеш зробити всьо, шо тілько схочеш. Я геть си не нервую. Всьо буде файно. Ти ж відгадав свою загадку?
Гаррі кивнув, але відразу ж відчув неймовірну потребу зізнатися, що не має зеленого поняття, як можна цілу годину пробути на дні озера й вижити. Він поглянув на Геґріда — може, йому доводилося пірнати під воду, щоб спілкуватися з озерними мешканцями? Адже він відповідальний за всі створіння на шкільних угіддях…
— Ти виграєш, — прогримотів Геґрід, знову попліскуючи Гаррі по плечу, від чого Гаррі здалося, ніби він на пару сантиметрів угруз в багнюку. — Я то знаю. Я можу то відчувати. Ти си виграєш, Гаррі.
Гаррі просто не мав права нічого спитати, бо це б стерло з Геґрідового обличчя щасливу і впевнену усмішку. Вдавши, ніби зацікавився єдинорожатами, він силувано всміхнувся у відповідь і пішов гладити лошат разом з усіма.
* * *
Увечері напередодні другого завдання Гаррі почувався так, наче не може прокинутися зі страшного сну. Він добре розумів, що навіть коли якимось дивом і знайде потрібне закляття, то навряд чи оволодіє ним за одну ніч. Як він допустив, щоб до такого дійшло? Чому він не брався розгадувати таємницю яйця раніше? Як міг собі дозволити бути неуважним на уроках — ану ж хтось із учителів розповідав, як дихати під водою?
Він, Рон та Герміона сиділи в бібліотеці, а надворі заходило сонце. Вони гарячково гортали сторінку за сторінкою книги заклять, заховані одне від одного вежами товстелезних томів. Щоразу, як на сторінці траплялося слово «вода», серце в Гаррі підскакувало. Але щоразу то було просто: «Візьміть літр води, двісті грамів подрібненого листя мандрагори й одного тритона…»
— Думаю, це просто неможливо, — зневірено озвався Рон з другого боку стола. — Нема нічого. Нічогісінько. Більш–менш, що я знайшов, це сушильне закляття — ним висушують калюжі й ставки. Але воно не здатне осушити озеро.
— Щось таки мусить бути, — пробурмотіла Герміона, підсуваючи до себе свічку. Очі в неї страшенно втомилися від вчитування у «Старі й забуті закляття та чари». Дрібнесенький шрифт їй доводилося читати, водячи носом за два сантиметри від сторінки. — Завдання, яке неможливо виконати, вам би не дали.
— А вони взяли й дали, — сказав Рон. — Гаррі, ти піди завтра до озера, встроми голову у воду, крикни русалкам та водяникам, щоб віддали поцуплене, і подивися, чи вони тебе послухають. Більше ти нічого зробити не можеш.
— Мусить же щось бути! — розсердилася Герміона. — Обов’язково мусить бути!
Герміона, здавалося, сприймала відсутність у бібліотеці потрібної інформації, як особисту образу — бібліотека ще ніколи її не підводила.
— Я знаю, що мені треба було зробити, — сказав Гаррі, поклавши обличчя на «Зухвалі жарти для веселунів». — Треба було вивчитися на анімага, як Сіріус.
— Ага, тоді б ти перетворився на золоту рибу! — сказав Рон.
— Або на жабу, — втомлено позіхнув Гаррі.
— Щоб вивчитися на анімага, треба багато років, а потім треба ще реєструватися і все таке, — мимохіть зауважила Герміона, що саме проглядала зміст «Чарівницьких труднощів та їх подолання». — Пам’ятаєте, Макґонеґел нам казала… слід зареєструватися у відділі боротьби з незаконним використанням чарів… повідомити, на яку тварину ви перетворюєтесь і якої масті, щоб запобігти зловживанням…
— Герміоно, я пожартував, — утомлено сказав Гаррі. — Я й сам знаю, що до завтрашнього ранку аж ніяк не навчуся перетворюватися на жабу..
— І тут нічого корисного, — Герміона закрила «Чарівницькі труднощі». — Ну кому це потрібно, щоб волосся у нього в носі стало кучеряве?
— Я був би не проти, — почувся голос Фреда Візлі. — Поговоримо на цю тему?
Друзі відірвали погляди від книжок. Фред із Джорджем щойно вигулькнули з–за книжкових полиць.
— Чого це ви тут? — спитав Рон.
— Вас шукаємо, — сказав Джордж. — Макґонеґелка тебе кличе, Роне. І тебе, Герміоно.
— Навіщо? — здивувалася Герміона.
— Не знаю… Але вигляд у неї був грізний, — сказав Фред.
154 
