Особенно,... 
181 
— Їм не дає спокою ідея з крамницею жартів, — пояснив Рон. — Спершу я думав, що вони просто хочуть подратувати маму, але виявилося, що так і є, що вони й справді хочуть її відкрити. У Гоґвортсі їм залишилося вчитися лише рік, і вони постійно торочать, що час подумати про майбутнє, а тато їм не допоможе, і, щоб відкрити крамницю, їм потрібне золото.
Після цих слів занервувала Герміона.
— Так, але… Вони ж не робитимуть нічого протизаконного, щоб те золото роздобути?
— Не робитимуть? — Рон скептично гмикнув. — Не знаю… Правила порушувати вони полюбляють.
— Але тут ідеться про закон, — перелякалася Герміона. — Це ж не якісь там нещасні шкільні правила… Тут сидінням після уроків не обійдеться… За шантаж карають страшніше! Роне… може, тобі слід повідомити Персі…
— Ти що, здуріла? — вигукнув Рон. — Повідомити Персі? Та він зробить так, як Кравч — він їх видасть. — Рон глянув на вікно, в яке вилетіла сова Фреда й Джорджа. Тоді сказав:
— Пішли снідати.
— Думаєте, до професора Муді йти ще зарано? — спитала Герміона, коли вони спускалися гвинтовими сходами.
— Зарано, — кивнув Гаррі. — Якщо ми розбудимо його на світанку, він подумає, що ми хочемо напасти на нього сонного, і підсмажить нас крізь двері. Зачекаймо до першої перерви.
Урок з історії магії ще ніколи не тягся так довго. Гаррі увесь час позирав на Ронів годинник, бо свій нарешті викинув, але й Ронів ішов так повільно, що, здавалося, теж зупинився. Усі троє були такі втомлені, що з превеликою радістю поклали б голови на парти й позасинали. Навіть Герміона не конспектувала, а мовчки сиділа, підперши голову руками, й сонними очима дивилася на професора Бінса.
Коли нарешті пролунав дзвінок, вони побігли до класу захисту від темних мистецтв. Там у дверях вони наштовхнулися на професора Муді. Він також мав стомлений вигляд. Повіка нормального ока опустилася, від чого обличчя здавалося ще перекошенішим.
— Професоре Муді! — закричав Гаррі, проштовхуючись до нього крізь юрбу.
— Здоров, Поттере, — прогарчав професор. Його магічне око стежило за зграйкою першокласників, які заклопотано кудись бігли. Око повернулося зіницею всередину голови й спостерігало за учнями, аж доки ті звернули за ріг. Тоді Муді заговорив знову:
— Заходьте.
Він відступив убік, щоб пропустити їх у порожній клас, а тоді, зачинивши двері, пошкутильгав за ними.
— Ви його знайшли? — спитав Гаррі без жодних передмов. — Знайшли містера Кравча?
— Ні, — відказав Муді. Він сів за стіл, зі стогоном випростав дерев’яну ногу й витяг свою баклагу.
— Ви користувалися картою? — поцікавився Гаррі.
— Аякже, — сказав Муді, роблячи ковток. — Узяв приклад із вас, Поттере. Замовлянням–викликанням переніс її зі свого кабінету до лісу. Кравча ніде не було.
— То він що, роз’явився? — запитав Рон.
— Роне, на території школи не можна роз’являтися! — сказала Герміона. — Є й інші способи зникнути. Правда, пане професоре?
Магічне око Муді злегка тремтіло, втупившись у Герміону.
— Ви теж могли б подумати про кар’єру аврора, — сказав він їй. — Правильно міркуєте, Ґрейнджер.
Герміона аж почервоніла від задоволення.
— Він не став невидимим, — міркував уголос Гаррі, — бо карта показує невидимих людей. Тому він мусив покинути територію.
— Але чи за власним бажанням? — нетерпляче промовила Герміона. — Чи, може, його хтось змусив?
— Ага, хтось міг затягти його на мітлу і чухнути звідси, — швидко сказав Рон, з надією дивлячись на Муді, наче теж хотів почути, що має хист аврора.
— Не можна відкидати й викрадення, — прогарчав Муді.
— А як ви вважаєте, — спитав Рон, — чи не може він бути у Гоґсміді?
— Може бути де завгодно, — знизав плечима Муді. — Безсумнівно лише те, що його немає тут.
Він позіхнув так широко, що аж порозтягувалися шрами. Виявилося, що в його скривленому роті бракує багатьох зубів. Тоді сказав:
— Дамблдор мені розповів, що ви себе уявили слідчими. Та ви нічим Кравчеві не поможете. Його тепер шукатиме міністерство, Дамблдор уже доповів. А ви, Поттере, зосередьтеся на третьому завданні.
— Що? — не зрозумів Гаррі. — А, так…
Відучора Гаррі жодного разу не згадав про лабіринт.
— Це завдання якраз для вас, — сказав Муді, дивлячись на Гаррі й чухаючи своє неголене підборіддя. — Дамблдор каже, що ви вже багато разів давали собі раду з такими речами. Ви ще в першому класі, якщо не помиляюся, подолали безліч перешкод на шляху до філософського каменя.
181 
