Особенно,... 
191 
— Гаррі, — тихо промовив професор. — До того, як загубитись у моїх думках, ти хотів мені щось сказати.
— Так, — кивнув Гаррі. — Пане професоре, перед тим, як прийти до вас, я був на віщуванні… і заснув…
— Зрозуміло. Продовжуй, — лише й мовив Дамблдор.
— І мені наснився сон, — сказав Гаррі. — Сон про лорда Волдеморта. Він катував Червохвоста… Ви знаєте, хто такий Червохвіст…
— Знаю, — швидко підтвердив Дамблдор. — Продовжуй, будь ласка.
— Сова принесла Волдемортові листа. Він сказав, що Червохвостову помилку виправлено. Сказав, що хтось мертвий. І що тепер Червохвоста не згодують тій змії, яка лежала біля його крісла. Натомість він згодує їй мене. Тоді він виконав над Червохвостом закляття «Круціатус» — і в мене заболів шрам, — розповідав Гаррі. — Він так сильно болів, що я аж прокинувся.
Дамблдор мовчки поглянув на нього.
— Оце й усе, — закінчив Гаррі.
— Розумію, — тихо обізвався Дамблдор. — Ясно. Скажи, а ще колись за цей рік шрам болів? Окрім того випадку влітку?
— Ні… А як ви довідалися, що шрам нагадав про себе влітку? — вражено спитав Гаррі.
— Сіріус листується не лише з тобою, — пояснив Дамблдор. — Я теж підтримую з ним зв’язок, відколи він торік покинув Гоґвортс. Це я йому порадив ту гірську печеру, бо вона — найбезпечніше в околиці місце.
Дамблдор підвівся й почав ходити по кімнаті. Час від часу він прикладав до скроні кінчик чарівної палички і додавав у сито спогадів наступну думку. Думки так швидко вирували, що Гаррі нічогісінько не міг розібрати — поверхня чаші нагадувала розмиту пляму.
— Професоре, — неголосно покликав він за кілька хвилин.
Дамблдор зупинився й глянув на нього.
— Вибач, — сказав він тихо й знову сів за стіл.
— Чи ви… Ви знаєте, чому мій шрам болить?
Дамблдор пильно подивився на Гаррі й відповів:
— У мене є лише теорія, не більше… Я припускаю, що шрам болить у двох випадках: коли поблизу перебуває лорд Волдеморт, і коли на нього находить особливо потужна хвиля ненависті.
— Але… чому?
— Тому, що ви з ним пов’язані невдалим закляттям, — пояснив Дамблдор. — Це не звичайний шрам.
— То ви думаєте… що той сон… це було насправді?
— Можливо, — мовив Дамблдор. — Я сказав би навіть — цілком можливо. Гаррі, ти бачив Волдеморта?
— Ні, — відповів Гаррі. — Лише спинку його крісла. Але ж там немає на що дивитися, правда? Тобто, в нього ж немає тіла… Але… як він тоді тримає чарівну паличку? — поволі проказав Гаррі.
— Справді, як? — пробурмотів Дамблдор. — Як тримає?..
Якийсь час панувала мовчанка. Дамблдор дивився в протилежний куток кімнати, коли–не–коли прикладаючи до скроні чарівну паличку й додаючи в сито спогадів ще одну думку.
— Професоре, — нарешті озвався Гаррі, — гадаєте, він сильнішає?
— Волдеморт? — перепитав Дамблдор, дивлячись на Гаррі поверх сита спогадів. То був той характерний погляд, яким Дамблдор у певних випадках пронизував Гаррі — здавалося, що навіть магічне око Муді не бачить того, що бачить він. — Кажу іще раз, Гаррі: у мене немає нічого, крім підозр.
Дамблдор знову зітхнув. Він здавався ще старшим і втомленішим, ніж перед цим…
— Роки зростання Волдемортової могутності були позначені багатьма зникненнями, — сказав він. — Берта Джоркінз безслідно зникла в тих місцях, де востаннє перебував Волдеморт. Містер Кравч зник також… і теж там. Було й третє зникнення. Та міністерству воно здається неважливим, оскільки стосується маґла. Його звали Френк Брайс, він жив у селі, де виріс Волдемортів батько, і його востаннє бачили десь у серпні. Розумієш, я, на відміну від більшості моїх друзів з міністерства, читаю маґлівські газети.
Дамблдор не зводив з Гаррі стурбованого погляду.
— Мені здається, що ці зникнення якось між собою пов’язані. Міністерство не погоджується — ти, мабуть, чув, поки чекав біля кабінету.
Гаррі кивнув. Знову запала тиша. Дамблдор продовжував видобувати думки. Гаррі зрозумів, що може вже йти, але цікавість не давала йому встати зі стільця.
— Професоре, — озвався він знову.
— Що, Гаррі? — мовив Дамблдор.
— Чи не можна вас запитати… про той суд, на який я потрапив… у ситі спогадів?
— Можна, — неохоче кивнув Дамблдор. — Я бував на ньому багато разів, та деякі справи пригадуються частіше й чіткіше за інші… особливо зараз…
— Знаєте той процес, на якому ви мене знайшли? Суд над Кравчевим сином? Вони… вони говорили про батьків Невіла?
191 
