Розділ шостий

ЛЕТИКЛЮЧ

Гаррі здалося, що він навіть очей склепити не встиг, а його вже почала будити місіс Візлі.

— Пора вставати, любий Гаррі, — прошепотіла вона й пішла будити Рона.

Гаррі намацав окуляри, надів їх і сів у ліжку. Надворі було ще темно. Коли мати почала торсати Рона, той забурмотів щось нерозбірливе. З–під ковдр на сусідніх із Гаррі ліжках вигулькнули дві розкуйовджені голови.

— Що, вже час? — спитав Фред. Язик у нього заплітався.

Вони мовчки одяглися — такі сонні, що й розмовляти не могли. Позіхаючи й потягуючись, рушили вниз, на кухню.

Місіс Візлі щось мішала у великому баняку на плиті, а містер Візлі сидів за столом і ще раз перевіряв купку великих пергаментних квитків. Коли зайшли хлопці, він розвів руки в боки, демонструючи свій одяг. На ньому був джемпер для гри в гольф і старезні джинси, трохи завеликі й тому підперезані широким шкіряним паском.

— Що думаєте? — нетерпляче спитав він. — Нас же не повинні впізнати… Гаррі, чи я схожий на маґла?

— Так, — посміхнувся Гаррі, — цілком.

— А де Білл, Чарлі і Пер… Пер… Персі? — поцікавився Джордж, з усієї сили позіхаючи.

— Вони вирішили туди явитися, — сказала місіс Візлі, ставлячи на стіл великий баняк, з якого почала накладати в миски вівсянку. — Щоб іще трохи поспати.

Гаррі знав, що явлення — дуже складна процедура. Вона означала зникнення в одному місці й майже негайне виникнення в іншому.

— То вони ще й досі в ліжку? — сварливо буркнув Фред, підсовуючи до себе миску з вівсянкою. — А чому нам не можна являтися?

— Бо ви для цього ще замолоді і не склали іспиту, — відрубала місіс Візлі. — А де ж дівчата?

Вона швиденько вийшла з кухні і задріботіла по сходах.

— Треба складати іспит з явлення? — здивувався Гаррі.

— О, так, — відповів містер Візлі, надійно ховаючи квитки в задній кишені джинсів. — Відділ магічного транспортування днями оштрафував одну пару за явлення без ліцензії. Являтися нелегко і, якщо це виконати неналежним чином, то можуть виникнути ускладнення. Скажімо, та пара, про яку я згадав, узяла й половнулася.

Усі здригнулися, крім Гаррі.

— Е–е… половнулася? — перепитав він.

— Тобто загубили половину самих себе, — пояснив містер Візлі, додаючи до каші кілька ложок меляси. — Тож зрозуміло, що вони застрягли. Не могли зрушити ні назад ні вперед. Мусили чекати рятунку від групи скасування випадкових чарів. Стільки паперів довелося оформляти, скажу вам! А як же було тим маґлам, що побачили загублені частини тіл…

Гаррі раптом уявив собі пару ніг та око, що лежать, покинуті, на бруківці Прівіт–драйв.

— Вони вціліли? — спитав він, здригнувшись.

— А–а, так, — буденно відповів містер Візлі. — Проте на них наклали великий штраф, тож навряд чи їм найближчим часом захочеться повторити свої подвиги. З явленням легковажити не можна. Навіть серед дорослих чарівників багато хто не хоче за нього братися. Надають перевагу мітлам — повільніше, зате безпечніше.

— Але Білл, Чарлі й Персі вміють це робити?

— Чарлі мусив складати іспит двічі, — вишкірився Фред. — З першої спроби в нього нічого не вийшло — явився на п’ять миль південніше запланованого місця, звалився прямо на голову якійсь бідолашній бабусі, що йшла в магазин.

— Але з другого разу він склав, — втрутилася місіс Візлі, що саме повернулася на кухню, де всі щиро сміялися.

— Персі склав іспит щойно два тижні тому, — додав Джордж. — Відтоді він щоранку являється на кухні — просто так, для перевірки.

  21