Особенно,... 
51 
— Мабуть, попередження, — відповів містер Візлі, що й далі хутко писав, насупивши чоло. — А Дикозор не користувався чарівною паличкою? Він сам ні на кого не нападав?
— Не сумніваюся, що він вискочив з ліжка й почав чарувати крізь вікно все, що бачив, — сказав Діґорі, — але їм буде непросто це довести, адже постраждалих немає.
— Що ж, я побіг, — містер Візлі запхнув у кишеню пергамент з нотатками й кинувся з кухні геть.
Голова містера Діґорі глянула на місіс Візлі.
— Вибачай, Молі, — сказала вона, — що потурбував тебе з самого ранку… але тільки Артур може врятувати Дикозора. Дикозор сьогодні мав би починати роботу на новому місці. І що це на нього вночі найшло?
— Не переймайся, Амосе, — озвалася місіс Візлі. — Може, з’їси на дорогу грінку?
— Добре, давай, — погодився містер Діґорі.
Місіс Візлі взяла зі стола довгими щипцями грінку з маслом, просунула крізь язики полум’я і поклала Діґорі в рот.
— …акую, — нерозбірливо проплямкав він, а тоді з тихим ляскотом щез.
Гаррі чув, як містер Візлі поспіхом прощався з дітьми. Через п’ять хвилин він знову опинився в кухні, зачісуючи волосся гребінцем, а його мантія вже була одягнена правильно.
— Мушу поспішати… добре вчіться, хлопці, — звернувся містер Візлі до Гаррі, Рона та близнюків, натягуючи на плечі плаща й готуючись роз’явитися. — Молі, ти зможеш сама завезти дітей на вокзал?
— Авжеж, зможу, — відповіла вона. — Ти думай про Дикозора, а з нами все буде добре.
Містер Візлі зник, а в кухню зайшли Білл та Чарлі.
— Хтось тут говорив про Дикозора? — поцікавився Білл. — З ним знову щось сталося?
— Він каже, що вночі хтось намагався вдертися в його будинок, — пояснила місіс Візлі.
— Дикозор Муді? — замислився Джордж, намащуючи грінку варенням. — Це, бува, не той псих, що…
— Твій тато про Дикозора Муді дуже високої думки, — суворо урвала його місіс Візлі.
— Звичайно, адже наш тато збирає штепселі, — тихенько озвався Фред, коли місіс Візлі вийшла з кухні. — Два чоботи — пара…
— Муді свого часу був видатним чаклуном, — сказав Білл.
— Він давній друг Дамблдора? — поцікавився Чарлі.
— Дамблдора ти ж також не назвеш нормальним? — додав Фред. — Тобто, я знаю, що він геній і все таке…
— А хто такий Дикозор? — запитав Гаррі.
— Він працював у міністерстві, а зараз на пенсії, — пояснив Чарлі. — Я його один раз бачив, коли тато брав мене з собою на роботу. Він був аврором — одним з найкращих… Тобто, ловцем чорних чаклунів, — додав він, побачивши здивовані очі Гаррі. — Половина камер в Азкабані була заповнена саме завдяки йому. Однак він нажив собі купу ворогів… здебільшого серед родин тих людей, яких упіймав… і я чув, що на старість він став справжнісіньким параноїком. Нікому не довіряє. Скрізь бачить чорних чаклунів.
Білл і Чарлі вирішили провести всіх до вокзалу Кінґс–Крос, а от Персі почав перепрошувати й нарікати, що в нього дуже багато роботи.
— Я зараз не можу вирватися ні на хвилинку, — пояснював він. — Містер Кравч покладає на мене великі надії.
— Знаєш що, Персі? — серйозним тоном сказав Джордж. — Ще трохи — і він знатиме твоє прізвище.
Місіс Візлі наважилася скористатися телефоном на сільській пошті, щоб замовити три звичайні маґлівські таксі до Лондона.
— Артур хотів домовитися, щоб по нас прибули міністерські машини, — прошепотіла Гаррі на вухо місіс Візлі, коли вони стояли на вмитому дощем подвір’ї, спостерігаючи, як таксисти запихали в машини шість важелезних гоґвортських валіз. — Але не було жодної вільної… От лихо, ці водії такі сердиті, правда?
Гаррі не хотів казати місіс Візлі, що маґлівські таксисти не звикли перевозити верескливих сов, а Левконія зчинила такий галас, що аж у вухах лящало. Не повеселішали вони й від того, що раптом розкрилася Фредова валіза і там несподівано почали вибухати феєрверки з набору «Легендарної піротехніки від доктора Флібустьєра, що не намокає й не перегрівається». Водій, котрий ніс цю валізу, заверещав з переляку й болю, коли йому в ногу вчепився пазурами Криволапик.
Поїздка була не дуже комфортабельна, бо всі вони мусили втискатися в таксі разом з валізами, які не вмістилися в багажниках. Минуло чимало часу, поки Криволапик нарешті заспокоївся після феєрверку, тож, під’їжджаючи до Лондона, Гаррі, Рон і Герміона були добряче подряпані. Усі зраділи, нарешті опинившись на вокзалі Кінґс–Крос, хоч злива періщила ще лютіше, й вони змокли до нитки, волочачи через дорогу валізи.
51 
