Особенно,... 
63 
Страшенно худа жінка у величезних окулярах, що робили її очі непропорційно великими, професорка Трелоні дивилася на Гаррі з трагічним виразом, що завжди з’являвся в неї на обличчі за його присутності. Численні разки намиста, ланцюжки та браслети виблискували на ній у відблисках вогню з каміна.
— Ти стурбований, хлопчику, — скорботно звернулася вона до Гаррі. — Моє внутрішнє око проникає крізь твоє вродливе обличчя аж до глибин стривоженої душі. З жалем мушу сказати, що твої тривоги небезпідставні. Бачу, що тебе чекають тяжкі часи… неймовірно тяжкі… прикро, але станеться те, чого ти так боїшся… причому раніше, ніж ти очікуєш…
Вона говорила мало не пошепки. Рон скосив очі на Гаррі. Той сидів з кам’яним лицем. Професорка Трелоні прошелестіла повз них і вмостилася у великому кріслі біля каміна, обличчям до класу. На пуфиках коло неї сиділи Лаванда Браун та Парваті Патіл, які просто обожнювали професорку Трелоні.
— Дорогенькі, настав час вивчати зірки, — проголосила вона. — Рухи планет і таємничі остороги, що розкриваються лише тим, хто збагне фігури космічного танцю. Можна розшифрувати людську долю завдяки планетарному промінню, що переплітається…
Але Гаррі відлетів думками кудись далеко. Ці пахощі з каміна завжди робили його сонним і тупим, а безладні балачки професорки про передбачення ніколи його особливо не захоплювали — однак він не міг викинути з голови щойно промовлених нею слів: «Прикро, але станеться те, чого ти так боїшся…»
«Герміона мала рацію», — роздратовано подумав Гаррі. — «Ця професорка Трелоні — просто стара шахрайка». Він же зараз нічого не боявся… ну, якщо не брати до уваги побоювань, що Сіріуса могли впіймати… але як про це могла знати професорка Трелоні? Гаррі вже давно дійшов висновку, що всі її пророцтва були не більше, ніж випадковим угадуванням та напусканням туману.
Окрім, звісно, того випадку наприкінці минулого семестру, коли вона напророкувала поновлення Волдемортової могутності… і сам Дамблдор, коли Гаррі все йому описав, визнав, що цей її транс міг бути справжнім.
— Гаррі! — процідив Рон.
— Що?
Гаррі озирнувся — на нього дивився весь клас. Він випростався; щойно мало не задрімав під дією цієї задухи та власних думок.
— Я казала, дорогенький, що ти вочевидь народився під лиховісним впливом Сатурна, — повторила професорка Трелоні, і в голосі в неї відчувалося невдоволення тим, що він не стежив за ходом її думок.
— Під впливом… вибачте, чого? — перепитав Гаррі.
— Сатурна, дорогенький! Планети Сатурн! — виразно роздратувалася професорка Трелоні. — Я казала, що в мить твого народження у небесах явно правив Сатурн… твоє чорняве волосся… невисокий зріст… трагічні втрати ще в юному віці… Я, мабуть, не помилюся, дорогенький, якщо скажу, що ти народився взимку?
— Та ні, — заперечив Гаррі. — Я народився в липні.
Рон аж закашлявся, щоб приховати сміх.
Через півгодини кожен з них отримав по заплутаній зоряній карті, де мав визначити позиції планет у мить свого народження. Це було страшенно нудне заняття, що вимагало постійного звіряння з графіками та обчислення кутів.
— У мене тут два Нептуни, — озвався трохи згодом Гаррі, похмуро розглядаючи свій аркуш пергаменту, — такого ж не може бути, правда?
— Ага–а–а, — сказав Рон, наслідуючи таємничий шепіт професорки Трелоні, — коли в небі з’являються два Нептуни, то це явно означає, Гаррі, що народився малючок в окулярах…
Шеймус і Дін, що сиділи поблизу, голосно захихотіли, хоч їх одразу заглушив схвильований писк Лаванди Браун: — Ой, пані професорко, дивіться! Здається, я знайшла нову планету! Пані професорко, що це?
— Це Уран, дорогенька, — сказала професорка Трелоні, глянувши на карту.
— Лавандо, а можна й мені подивитися на новий Уран? — реготнув Рон.
На лихо, професорка Трелоні це почула, і саме тому, мабуть, дала їм так багато домашніх завдань.
— З урахуванням ваших особистих зоряних карт зробити детальний аналіз, як наступного місяця впливатиме на вас рух планет, — вона заговорила, наче професорка Макґонеґел — геть не схоже на свій образ безтілесної феї. — У понеділок здасте мені роботи! Жодних виправдань слухати не буду!
— От стара карга! — обурювався Рон, коли вони спускалися сходами до Великої зали на вечерю. — Це ж, вважай, пропали вихідні!
— Що, багато домашніх завдань? — весело поцікавилася Герміона, наздоганяючи їх. — А нам професорка Вектор не завдала взагалі нічого!
63 
