Особенно,... 
.
Очередная сказка о Золушке 
12 
— Звідки ви це знаєте? — здивовано спитав він.
Тітка Петунія й сама була вражена. Винними очима вона боязко зиркнула на дядька Вернона, а тоді опустила руку, відкриваючи свою кобилячу щелепу.
— Я чула… як той поганець… розповідав їй про них… дуже давно, — забелькотіла вона.
— Якщо ви говорите про маму з татом, то, може б, називали їх на ім’я? — голосно сказав Гаррі, проте тітка Петунія не звернула на нього уваги. Відчувалося, що вона неймовірно схвильована.
Гаррі був приголомшений. Якщо не брати до уваги однієї давньої істерики, коли тітка Петунія обізвала Гарріну маму потворою, вона ніколи не згадувала при ньому про сестру. Його вразило, що вона так довго зберігала в пам’яті цю інформацію про чарівницький світ, бо переважно всі її зусилля були спрямовані на те, щоб удавати, ніби того світу не існує.
Дядько Вернон роззявив було рота, але мовчки його закрив, ще раз роззявив і знову закрив, а тоді, ніби згадуючи як воно — промовляти слова, — роззявив його втретє і прохрипів: — То… то… вони… е–е… вони… е–е… справді існують… е–е… ті дубентори–чи–як–їх–там?
Тітка Петунія ствердно кивнула.
Дядько Вернон переводив погляд з тітки Петунії на Дадлі, а потім на Гаррі, ніби сподівався, що зараз хтось вигукне «Перше квітня — брехня всесвітня!». Однак усі мовчали, тож він знову роззявив рота, але цього разу йому не довелося в муках видобувати з себе слова, бо тієї миті з’явилася вже третя за цей вечір сова. Вона шугнула крізь відчинене вікно, як пернате гарматне ядро, і гучно гепнулася на кухонний стіл. Дурслі аж підскочили з переляку. Гаррі вихопив з совиного дзьоба вже другий за сьогодні урядовий конверт і розірвав його, а сова тим часом вилетіла геть.
— Годі з мене… цих триклятих… сов, — розгублено процідив дядько Вернон, потупав до вікна і знову його зачинив.
«Дорогий містере Поттере!
На додаток до нашого листа, відправленого приблизно двадцять дві хвилини тому, повідомляємо, що Міністерство магії переглянуло своє рішення щодо негайного знищення Вашої чарівної палички. Ви можете зберегти свою паличку до дисциплінарного слухання справи дванадцятого серпня, коли й буде ухвалено відповідне рішення.
Обговоривши ситуацію з директором Гоґвортської школи чарів і чаклунства, міністерство погодилося вирішити питання про Ваше відрахування того ж самого дня. А поки що Ваше перебування у школі припинено до остаточного розгляду справи.
З найкращими побажаннями,
щиро Ваша
Гаррі тричі перечитав листа. Він відчув величезну полегкість, коли довідався, що його не вигнали остаточно, хоч це й не означало, що боятися більше нічого. Тепер усе залежало від слухання, призначеного на дванадцяте серпня.
— Ну? — повернув Гаррі до реальності дядько Вернон. — І що? Тобі призначили кару? А може, ваше кодло визнає смертний вирок? — додав він з надією.
— Мене викликають на слухання справи, — відповів Гаррі.
— І там тебе засудять?
— Мабуть, що так.
— То я не втрачатиму надії, — гидко вишкірився дядько Вернон.
— Якщо це все… — підвівся Гаррі. Йому страшенно хотілося побути на самоті, обміркувати ситуацію, можливо, написати Ронові, Герміоні або Сіріусу.
— НІ, ЦЕ ЩЕ ДАЛЕКО НЕ ВСЕ! — заревів дядько Вернон. — АНУ СЯДЬ!
— Ну що ще? — Гаррі вривався терпець.
— ДАДЛІ! — рявкнув дядько Вернон. — Я хочу знати, що саме сталося з моїм сином!
— ЧУДОВО! — заволав Гаррі так голосно, що з кінчика його чарівної палички, котру він і досі стискав у руці, аж вистрілили золотисто–червоні іскри.
Усі троє Дурслів нажахано зіщулились.
— Ми з Дадлі йшли переходом між алеєю Магнолій і провулком Гліциній, — швидко проказав Гаррі, ледве стримуючи роздратування. — Дадлі почав мене діставати, тож я витяг чарівну паличку, але не скористався нею. А тоді з’явилися два дементори…
— А що ТАКЕ ці дубентори? — люто перепитав дядько Вернон. — Що вони РОБЛЯТЬ?
— Я ж вам казав — висмоктують з людей радість, — пояснив Гаррі, — а якщо трапиться нагода, цілують їх…
— Цілують? — перепитав дядько Вернон, вирячивши очі. — Цілують?
— Так вони називають висмоктування душі через рот. Тітка Петунія тихенько зойкнула.
12 
