190 
— Я вже змінив свою думку, — пробелькотів Рон, ушосте встаючи з підлоги, — більше не хочу їздити цією штукою.
— Наступна зупиночка буде у Гоґвортсі, — весело попередив їх Стен, мало не впавши на друзів. — Та жіночка, що вами командує, просила, щоб я випустив вас найпершеньких. Спочатку, канєшненько, нехай зійде мадам Марш… — знизу долинула чиясь відрижка, а тоді щось огидно забулькотіло, — бо вона буцім трішечки занедужала.
Минуло ще пару хвилин, і ось уже «Лицарський автобус1 різко зупинився перед невеличким шинком, що відхилився набік, уникаючи зіткнення. Було чути, як Стен виводив з автобуса нещасну мадам Марш і як полегшено загомоніли на другому поверсі її сусіди–пасажири. Автобус знову рвонув, набираючи швидкість, аж поки…
БАБАХ!
Вони вкотилися у засніжений Гоґсмід. Гаррі помітив на бічній вуличці «Кабанячу голову», над якою скрипіла на морозному вітрі вивіска з відтятою головою вепра. Лапатий сніг летів у велике вітрове скло автобуса.
Нарешті вони зупинилися біля воріт Гоґвортсу.
Люпин і Тонкс допомогли всім знести з автобуса багаж і стали прощатися. Гаррі глянув на триповерховий «Лицарський автобус» і побачив, як усі пасажири, попритулявши носи до шибок, їх розглядають.
— На території школи ви будете в безпеці, — сказала Тонкс, пильно придивляючись до безлюдної дороги. — Вдалої вам чверті.
— Бережіть себе, — побажав Люпин, тиснучи всім руки. Наприкінці він затримався біля Гаррі. — Послухай мене… — сказав він ледь чутно, поки всі прощалися з Тонкс, — Гаррі, я знаю, що тобі не подобається Снейп, але він неперевершений блоколог, а ми всі… і Сіріус теж… хочемо, щоб ти навчився себе захищати, тому серйозно над цим попрацюй, добре?
— Добре, — важко зітхнув Гаррі, дивлячись у передчасно постаріле Люпинове лице. — До побачення.
Шестеро друзів, тягнучи за собою валізи, попленталися слизькою доріжкою до замку. Герміона раділа, що перед сном ще встигне сплести кілька ельфівських шапочок. Підійшовши до дубових вхідних дверей, Гаррі озирнувся. «Лицарський автобус» уже зник. Знаючи, що його чекає попереду, він із задоволенням зник би разом з ним.
* * *
Майже весь наступний день Гаррі з жахом очікував вечора. Два ранкові уроки настійок нітрохи не розвіяли його побоювань, бо Снейп був неприємний, як і завжди. Настрій у Гаррі псувався ще більше, коли в коридорах до нього підходили члени ДА, з надією питаючи, чи відбудеться сьогодні зібрання.
— Про наступну зустріч я вас повідомлю, — знову й знову повторював Гаррі, — але сьогодні я не можу, бо маю ще урок… е–е… лікувальних настійок.
— Урок лікувальних настійок? — зневажливо скривився Захаріас Сміт, зупинивши Гаррі після обіду у вестибюлі. — О Господи, та ти, мабуть, безнадійний. Снейп іще нікому не призначав додаткових уроків. Сміт бадьоро покрокував геть. Рон роздратовано глянув йому вслід.
— Може, його зачаклувати? Я звідси ще дістану, — він підняв чарівну паличку й націлив Смітові поміж лопаток.
— Облиш, — сумно буркнув Гаррі. — Це ж усі так, мабуть, думають. Що я справді тупий…
— Привіт, Гаррі, — пролунав у нього за спиною голос. Він озирнувся й побачив Чо.
— О, — промовив Гаррі, а в животі у нього все перекрутилося. — Привіт.
— Гаррі, ми будемо в бібліотеці, — Герміона рішуче схопила Рона за лікоть і поволокла до мармурових сходів.
— Гарно відсвяткував Різдво? — запитала Чо.
— Так, непогано, — відповів Гаррі.
— У нас усе пройшло досить тихенько, — сказала Чо. Була вона якась збентежена. — Е–е… скоро знову йдемо до Гоґсміда, бачив оголошення?
— Що? Ой, ні, я ще не дивився на дошку оголошень.
— На день Валентина…
— Ясно, — сказав Гаррі, не розуміючи, чому вона йому про це каже. — Ти, мабуть, хотіла…
— Тільки з тобою, — не дала йому договорити Чо. Гаррі витріщився на неї. Він збирався запитати: «Ти, мабуть, хотіла б знати, коли буде наступне зібрання ДА?», але її відповідь збила його з пантелику.
— Я… е–е… — пробелькотів він.
— Якщо не можеш, то нічого, — засоромилася вона. — Не журися. Я… то я побігла.
І вона пішла. Гаррі дивився їй услід, а мозок його працював з шаленою швидкістю. Нарешті щось там клацнуло.
— Чо! Зачекай… ЧО!
Він кинувся за нею й наздогнав на мармурових сходах.
— Е–е… чи не хотіла б ти на день Валентина піти зі мною в Гоґсмід?
— Ой, так! — зашарілася вона.
190 
