Особенно,... 
274 
— ГЕРМІ! — заревів Ґроп. — ДЕ ГЕҐЕР?
— Я не знаю! — пропищала перелякана Герміона. — Вибач, Ґроп, але я не знаю!
— ҐРОП ХОЧЕ ГЕҐЕР!
Велетень простяг униз здоровецьку руку. Герміона дико заверещала, відсахнулася на кілька кроків назад і впала. Без чарівної палички Гаррі зібрався бити, штовхати, кусати — що завгодно, — коли рука потяглася до нього, збивши при цьому з ніг білосніжного кентавра.
Кентаври тільки цього й чекали. Ґропові простягнуті пальці були вже біля Гаррі, коли з півсотні стріл просвистіли в повітрі й уп’ялися в гігантське обличчя велетня. Той завив від болю й люті, випростався й почав терти собі щоки величезними долонями, ламаючи стріли, але ще глибше заганяючи їхні наконечники.
Він кричав і гупав ножиськами, а кентаври кинулися врозтіч. Краплини Ґропової крові завбільшки як галька заляпували Гаррі з голови до ніг, поки він допомагав Герміоні встати. Удвох вони щодуху помчали під захист дерев і лише там озирнулися. Ґроп із залитим кров’ю лицем наосліп намацував кентаврів. Ті безладно тікали, галопуючи поміж дерев обабіч просіки. Гаррі й Герміона дивилися, як Ґроп, люто ревучи й ламаючи дерева, кинувся за кентаврами.
— Ой, — Герміона так трусилася, аж їй підгиналися коліна. — Ой, яке жахіття. Він же їх повбиває.
— Якщо чесно, то я не проти, — з гіркотою зітхнув Гаррі. Тупіт кентаврів і гупання велета поступово слабшали.
І раптом шрам у Гаррі тьохнув болем. Його охопив жах.
Вони згаяли стільки часу — і тепер були ще далі від порятунку Сіріуса, ніж тоді, коли він побачив видіння. Без чарівної палички, серед Забороненого лісу, без можливості перенестися деінде.
— Чудовий задум, — крикнув він Герміоні, бажаючи зігнати на комусь злість. — Просто надзвичайний! І що ж нам тепер робити?
— Повертатися до замку, — ледь чутно пробелькотіла Герміона.
— Поки ми туди доліземо, Сіріус буде мертвий! — люто стукнув Гаррі ногою по дереву.
Згори почулося верескливе скрекотання. Сердитий посіпачка розмахував стиснутими в кулачки довжелезними пальцями–галузками.
— Без чарівних паличок ми нічого не вдіємо, — безнадійно мовила Герміона, намагаючись зосередитися. — До речі, Гаррі, а як ти взагалі планував добиратися до Лондона?
— Нас це теж цікавить, — пролунав за її спиною знайомий голос.
Гаррі й Герміона інстинктивно притислися одне до одного й озирнулися.
З–за дерев вийшов Рон, а за ним — Джіні, Невіл і Луна. Вигляд у них був не найкращий. У Джіні по щоці тяглося кілька довгих подряпин, у Невіла над правим оком набрякала велика фіолетова ґуля, а Ронова губа кривавила ще більше — проте всі були дуже собою вдоволені.
— То що, — Рон відхилив низьку гілку і простяг Гаррі його чарівну паличку, — щось придумав?
— Як ви вирвалися? — здивувався Гаррі.
— Кілька приголомшувачів, роззброювальні чари, а Невіл виконав дуже класне стримувальне закляття, — безтурботно пояснив Рон, віддаючи чарівну паличку і Герміоні. — Але Джіні була найкраща, вона зачаклувала Мелфоя «Кажанячими шмарклями». Було на що подивитися, бо йому заліпило морду тією гидотою з крильцями. А тоді ми побачили з вікна, що ви йдете в ліс, і побігли за вами. А що ви зробили з Амбридж?
— Її кудись понесли, — відповів Гаррі. — Кентаври.
— А вас просто так покинули? — здивувалася Джіні.
— Та ні, їх розігнав Ґроп, — пояснив Гаррі.
— Який Ґроп? — зацікавилася Луна.
— Геґрідів молодший братик, — зразу ж відказав Рон. — Але це вже не має значення. Гаррі, що ти з’ясував у каміні? Відомо–Хто напав на Сіріуса чи…
— Так, — підтвердив Гаррі, і його шрам знову боляче тьохнув, — я впевнений, що Сіріус ще живий, але не знаю, як туди потрапити, щоб йому допомогти.
Усі злякано вмовкли. Ця перешкода здавалася нездоланною.
— Доведеться нам полетіти, — сказала Луна своїм найбуденнішим голосом.
— Якраз, — роздратовано озирнувся на неї Гаррі. — По–перше, не існує ніяких «нас», якщо ти під цим словом маєш на увазі й себе, а по–друге, Рон єдиний серед нас має мітлу, яку не охороняє озброєний троль, отож…
— Я теж маю мітлу! — втрутилася Джіні.
— Але ти не полетиш, — сердито заперечив Рон.
— Вибачай, але я не менше, ніж ти, переживаю за Сіріуса! — рішуче випнула підборіддя Джіні, від чого раптом стала разюче схожа на Фреда з Джорджем.
— Ти теж… — почав було Гаррі, але Джіні люто його урвала:
274 
