Особенно,... 
36 
— Не так багато нам розповіли такого, про що ми й самі не здогадувалися, — відповів Гаррі, згадуючи розмову. — Тобто, по суті, нам лише сказали, що Орден намагається не давати людям приєднуватися до Вол…
Гаррі почув, як Ронові перехопило подих.
— …деморта , — рішуче закінчив Гаррі. — Коли ти вже почнеш називати його на ім’я? Сіріус з Люпином називають.
Рон зігнорував зауваження.
— Твоя правда, — сказав він, — ми майже все знали завдяки видовженим вухам. Окрім, хіба… Лясь.
— ОЙ!
— Тихо, Роне, бо зараз прибіжить мама.
— Ви явилися мені прямо на коліна!
— Бо це ж у темряві.
Гаррі бачив розмиті силуети Фреда і Джорджа, що зістрибнули з Ронового ліжка. Зарипіли пружини, і Гаррін матрац опустився на кілька сантиметрів, коли у нього в ногах умостився Джордж.
— То як, уже розкусив? — нетерпляче поцікавився Джордж.
— Ти про ту зброю, що згадував Сіріус?
— Проговорився, — задоволено уточнив Фред, сідаючи біля Рона. — Про це ми на старих «вухах» нічого не чули, правда?
— Що ж воно таке? — спитав Гаррі.
— Та що завгодно, — відповів Фред.
— Але ж нема нічого гіршого, ніж закляття «Авада Кедавра», — здивувався Рон. — Що може бути гірше за смерть?
— Можливо, те, що вбиває водночас цілу купу людей? — припустив Джордж.
— Або якийсь дуже болючий спосіб убивства? — перелякано додав Рон.
— Для цього існує закляття «Круціатус», — заперечив Гаррі, — навіщо йому ще якийсь болючий засіб?
Запала мовчанка. Гаррі знав, що всі, як і він сам, намагаються уявити, які саме жахіття могла б чинити ця зброя.
— А кому, на вашу думку, вона належить зараз? — запитав Джордж.
— Сподіваюся, комусь із наших, — нервово припустив Рон. — Якщо так, то її, мабуть, зберігає Дамблдор, — додав Фред.
— Де? — підхопив думку Рон. — У Гоґвортсі?
— Напевно, що так! — вигукнув Джордж. — Там він ховав і Філософський камінь.
— Але зброя, мабуть, значно більша за камінь! — засумнівався Рон.
— Не обов’язково, — знизав плечима Фред.
— Так, розмір — це ще не ознака могутності, — погодився Джордж. — Погляньте на Джіні.
— Тобто? — здивувався Гаррі.
— Ти ще ніколи не потрапляв під дію її закляття «Кажанячі шмарки»?
— Цс–с! — підвівся з ліжка Фред. — Слухайте! Вони принишкли. Сходами наближалися кроки.
— Мама, — прошепотів Джордж, миттєво пролунало гучне «лясь», і Гаррі відчув, як його ліжко позбулося зайвої ваги. За кілька секунд за дверима зарипіла підлога. Місіс Візлі прислухалася, чи вони, бува, не розмовляють.
Гедвіґа і Левконія меланхолійно ухнули. Знову рипнула підлога — то місіс Візлі пішла нагору перевіряти Фреда й Джорджа.
— Знаєш, вона нам зовсім не довіряє, — засмутився Рон.
Гаррі був упевнений, що не зможе заснути після такого насиченого подіями вечора. Він гадав, що пролежить не одну годину, обмірковуючи все. Хотів знову заговорити з Роном, але місіс Візлі вже спускалася сходами, а щойно вона пішла, як він виразно почув інші кроки — хтось піднімався нагору… і взагалі, за дверима м’яко тупотіли то вгору, то вниз якісь багатоногі істоти, а Геґрід, учитель догляду за магічними істотами, промовляв: “ Гаррі , які вони файні , га ? Сего року ми будемо вивчати зброю …» — і Гаррі побачив, що у створінь замість голів гармати, і вони ціляться в нього… він ухилився…
І тут Гаррі усвідомив, що скрутився в клубок під ковдрою, а Джордж щось кричить на всю кімнату.
— Мама каже, щоб ви вставали, сніданок уже чекає, а потім треба йти до вітальні, там набагато більше доксь, ніж вона припускала, а ще вона знайшла під диваном гніздо з мертвими пухканцями.
За півгодини Гаррі з Роном, швиденько вдягнувшись і поснідавши, зайшли до вітальні, розташованої на другому поверсі довгої кімнати з високою стелею, оливково–зелені стіни якої були завішені брудними гобеленами. Коли чиясь нога ступала на килим, з нього здіймалася хмара пилюки, а довгі оксамитові портьєри кольору зеленого лишайнику гули, наче там роїлися невидимі бджоли. Саме біля них зібралися місіс Візлі, Герміона, Джіні, Фред і Джордж. їхні носи й роти були прикриті ганчірками, що надавало їм доволі чудного вигляду. У кожного була велика пляшка чорної рідини з розпилювачем на шийці.
— Прикрийте обличчя і беріть обприскувачі, — звеліла місіс Візлі, коли побачила Гаррі й Рона, і показала на дві пляшки з чорною рідиною, що стояли на високому тонконогому столику. — Це доксид. Я ще ніколи не бачила такої навали доксь… і що робив той ельф–домовик ці десять років…
36 
