Особенно,... 
43 
І хоч Гаррі й досі погано спав, а вночі його переслідували марення про коридори й зачинені двері, після чого він завжди відчував поколювання в шрамі, хлопець уперше за літо мав гарний настрій. Він був щасливий, поки був при ділі. Коли ж робота закінчувалася, і він, виснажений, лежав у ліжку, спостерігаючи за розмитими тінями, що рухалися на стелі, його знову гризли думки про слухання в міністерстві, що невблаганно наближалося. Тоді в його нутрощі голками впивався страх, і він думав, що з ним буде, якщо його виженуть. Ця думка так лякала, що він не наважувався висловити її вголос навіть перед Роном і Герміоною, котрі теж про це не згадували, хоч він нерідко бачив, як вони перешіптуються й кидають на нього стурбовані погляди. Іноді він не міг чинити опору власній уяві, в якій виникав якийсь безликий міністерський службовець, що переламував його чарівну паличку і відсилав його назад до Дурслів… але він туди не вернеться. Це він твердо вирішив. Він повернеться на площу Ґримо й житиме з Сіріусом.
Він відчув, як на груди йому мовби ліг важкий камінь, коли місіс Візлі обернулася до нього в середуща вечерею й тихенько сказала:
— Гаррі, я випрасувала тобі назавтра твій найкращий одяг. І ще було б добре, якби ти сьогодні помив голову. Гарне перше враження іноді творить чудеса.
Рон, Герміона, Фред, Джордж і Джіні припинили розмови й подивилися на нього. Гаррі кивнув і хотів було доїсти відбивну, але в роті так пересохло, що він навіть не міг жувати.
— А як я туди доберуся? — запитав він місіс Візлі силувано безтурботним голосом.
— Артур візьме тебе з собою на роботу, — м’яко відповіла місіс Візлі. Містер Візлі підбадьорливо всміхнувся.
— Почекаєш у моїм кабінеті початку слухання, — додав він. Гаррі поглянув на Сіріуса, та не встиг ще розкрити рота, як місіс Візлі його випередила:
— Професор Дамблдор не схвалює Сіріусів намір іти разом з тобою, і я мушу сказати, що…
— … він цілком має рацію, — процідив крізь зуби Сіріус. Місіс Візлі стисла вуста.
— Коли це він таке сказав? — глянув Гаррі на Сіріуса.
— Дамблдор був тут уночі, коли ти вже спав, — пояснив містер Візлі.
Сіріус сумовито проштрикнув картоплину виделкою.
Гаррі опустив голову над тарілкою. Думка, що Дамблдор був тут напередодні слухання і не захотів його побачити, ще більше, якщо це взагалі було можливо, зіпсувала йому настрій.
Розділ сьомий
МІНІСТЕРСТВО МАГІЇ
Назавтра Гаррі прокинувся о пів на шосту ранку так раптово й різко, ніби хтось закричав йому прямо у вухо. Кілька секунд він лежав нерухомо, а думки про дисциплінарне слухання заполонили кожнісіньку, навіть найменшу, клітинку його мозку. Відчуваючи, що він цього більше не витримає, Гаррі зіскочив з ліжка й надів окуляри. Місіс Візлі поклала йому на ліжко щойно випрані джинси й футболку. Гаррі швидко вдягнувся. На стіні захихотіла порожня картина.
Рон з широко роззявленим ротом лежав на спині і міцно спав. Він навіть не поворухнувся, коли Гаррі перейшов кімнату, вийшов на сходовий майданчик і м’яко причинив за собою двері. Намагаючись не думати, якою буде наступна зустріч з Роном, коли вони вже, можливо, не навчатимуться разом у Гоґвортсі, Гаррі тихенько спустився сходами повз голови Крічерових предків до кухні.
Він думав, що там нікого не буде, проте почув за дверима приглушений гул. Відчинив двері й побачив подружжя Візлів, Сіріуса, Люпина й Тонкс, що сиділи, мовби чекаючи саме на нього. Усі вже були одягнені, окрім місіс Візлі, що мала на собі бузковий халат. Вона схопилася на ноги, щойно увійшов Гаррі.
— Сніданок, — мовила вона, витягаючи чарівну паличку, і побігла до каміна.
— Доброго ра–а–анку, Гаррі, — позіхнула Тонкс. Сьогодні волосся в неї було біляве й кучеряве. — Нормально виспався?
— Так, — відповів Гаррі.
— А я не спа–а–ала цілу ніч, — знову від душі позіхнула вона. — Сідай тут з нами… — Вона штовхнула йому стільця, при цьому перекинувши іншого.
— Що їстимеш, Гаррі? — поцікавилася місіс Візлі. — Кашу? Пампушки? Копчену рибу? Шинку з яйцями? Грінки?
— Тільки… тільки грінки, дякую, — озвався Гаррі.
Люпин ковзнув поглядом по Гаррі, а тоді спитав у Тонкс: «Що ти там казала про Скрімґура?»
— А… так… його варто остерігатися, він задавав нам з Кінґслі дивні запитання…
Гаррі відчув невиразну вдячність за те, що його не втягували в розмову. Всередині йому аж млоїло. Місіс Візлі поклала перед ним кілька грінок і повидло. Він спробував їсти, але йому здавалося, ніби він жує килим. Місіс Візлі сіла біля нього й почала поправляти йому футболку: розгладила зморшки на плечах, сховала ярличок, що виліз на спині. «Краще б вона цього не робила», — подумав Гаррі.
43 
