Особенно,... 
51 
— Питання не в тому, наскільки дивовижні його чари, — роздратовано буркнув Фадж, — бо, зрештою, що дивовижніше, то гірше, зважаючи на те, що хлопець чарував на очах у маґла!
Ті, що досі хмурилися, тепер схвально загомоніли, але Гаррі не витримав, побачивши, як Персі святенницьки кивнув головою.
— Я це зробив, бо там були дементори! — голосно вигукнув він, і ніхто не встиг йому завадити.
Він думав, що знову здійметься гамір, але запала напружена тиша.
— Дементори? — перепитала за мить мадам Боунз, так сильно вигнувши свої густі брови, що її монокль мало не впав. — Що ти маєш на увазі?
— Те, що в переході з’явилися два дементори, і що вони напали на мене й на мого двоюрідного брата!
— Ага, — знову пробурмотів Фадж, гидко вишкірився і обвів поглядом членів Чарверсуду, ніби запрошував їх посміятися над жартом. — Я так і думав, що ми почуємо щось подібне.
— Дементори у Літл–Вінґіні? — вкрай здивовано перепитала мадам Боунз. — Не розумію…
— Невже, Амеліє? — далі шкірився Фадж. — Зараз поясню. Він усе добре продумав і вирішив, що дементори стануть йому хорошим виправданням, просто чудовим. Адже маґли не бачать дементорів, так, хлопче? Неймовірно вигідно, неймовірно… отже, це тільки твої слова, нема жодних свідків…
— Я не брешу! — голосно вигукнув Гаррі, перекрикуючи гул у залі. — їх було двоє, вони насувалися з протилежних кінців переходу, стало темно й холодно, а мій двоюрідний брат їх відчув і почав тікати…
— Годі, годі! — зарозуміло урвав його Фадж. — Вибач, що не даю тобі розповісти всю цю історію, яку ти так старанно вигадував…
Дамблдор прокашлявся. Члени Чарверсуду знов замовкли.
— Правду кажучи, є свідок присутності в тому переході дементорів, — повідомив він, — окрім Дадлі Дурслі, звісно.
Фаджеве пухкеньке лице раптом обвисло, ніби з нього випустили повітря. Якусь мить він дивився на Дамблдора, а тоді, з виглядом людини, що знову відчула землю під ногами, сказав:
— На жаль, Дамблдоре, нам ніколи вислуховувати чергові побрехеньки. Я хочу скоріше все закінчити…
— Можливо, я помиляюся, — люб’язно почав Дамблдор, — але, на моє переконання, згідно з Хартією прав Чарверсуду, підсудний має право на свідків у своїй справі. Хіба не цим керується відділ дотримання магічних законів, мадам Боунз? — звернувся він до відьми у моноклі.
— Правильно, — погодилася мадам Боунз. — Цілком правильно.
— Ну чудово, чудово, — буркнув Фадж. — То де та особа?
— Я прийшов разом з нею, — відповів Дамблдор. — Вона чекає за дверима. Мені?..
— Ні… Візлі, сходи по неї, — гаркнув йому Фадж, і Персі зірвався на ноги, збіг кам’яними сходами з суддівського підвищення і промчав повз Дамблдора й Гаррі, навіть не глянувши на них.
За мить Персі повернувся у супроводі місіс Фіґ. Вона здавалася наляканою і ще божевільнішою, ніж завжди. Гаррі волів би, щоб вона не взувала своїх сукняних домашніх капців.
Дамблдор підвівся і запропонував місіс Фіґ своє крісло, а собі вичаклував ще одне.
— Ім’я і прізвище? — голосно спитав Фадж, коли місіс Фіґ знервовано сіла на краєчок сидіння.
— Арабела Дорін Фіґ, — відповіла вона тремтячим голосом
— І хто ж ви така? — знудьговано й пихато поцікавився Фадж.
— Я мешкаю у Літл–Вінґіні, неподалік від Гаррі Поттера, пояснила місіс Фіґ.
— У нас нема інформації про те, що у Літл–Вінґіні живе ще якийсь чарівник або чаклунка, окрім самого Гаррі Поттера, — втрутилася мадам Боунз. — А ми за цим дуже ретельно стежимо, з огляду на… минулі події.
— Я сквибка, — пояснила місіс Фіґ. — Тому мене й не зареєстрували.
— Кажете, сквибка? — пильно оглянув її Фадж. — Ми це перевіримо. Залишите відомості про ваш родовід моєму помічникові Візлі. До речі, а сквиби можуть бачити дементорів? — поцікавився він, озираючись на інших членів суду.
— Авжеж, можуть! — обурилася місіс Фіґ.
Фадж знову подивився на неї, здивовано вигнувши брови. — Дуже добре, — погодився він зверхньо. — Ну і що ви нам розкажете?
— Увечері другого серпня, десь біля дев’ятої, я пішла купити котячих харчів у крамничці наприкінці провулку Гліциній, — заторохкотіла місіс Фіґ так, наче вивчила свою промову напам’ять, — і тут почула якийсь галас у переході між алеєю Магнолій і провулком Гліциній. Підійшовши до переходу, я побачила двох дементорів, що бігли…
— Бігли? — різко перепитала мадам Боунз. — Дементори не бігають, а пересуваються.
51 
