с удовольствием перечитала 
54 
Раптом Валько побачив на паркані кота Фімку. Це був здоровенний смугастий котяра, мерзотник, яких світ не бачив. Це він з'їв Вальчиного чижа. І золотих рибок з акваріума лапою повиловлював і теж схрумав, злодюга нещасний.
А тепер, звиваючись змією, він повзе по паркану до пташеняти, що, мабуть, тільки вчилося літати і сиділо на паркані, стріпуючи крильцями. Ач що задумав, мармиза смугаста. Ану, дзусь! — щосили закричав Валько.
Та Фімка навіть оком не моргнув. Цей негідник не боявся крику. Він давно звик до криків і не звертав на них уваги.
— Ну стривай! — розсердився Валько, схопив камінь, прицілився і жбурнув. Камінь чиркнув Фімку по хвосту, Фімка сторчака полетів на землю і… дзень! — у ту ж мить почулося за парканом.
Валько так і присів.
Цей знайомий звук міг означати лише одне — Валько розбив вікно.
Не одне вікно розбив на своєму віку Валько. І завжди бувало неприємно. Але такого противного страху він не відчував ніколи.
На якусь мить він заціпенів. Потім крутнув головою праворуч, ліворуч — чи не бачив хто? Здається, ніхто.
І за кілька секунд він уже був у себе на третьому поверсі. Так швидко, мабуть, не бігав жоден чемпіон у світі.
Тільки б не довідалась мама! Все що завгодно, але тільки б не довідалась мама! Потім він їй сам усе розкаже! Сам, чесне слово! Але тільки не зараз, тільки не сьогодні!
Було три години дня. О пів на четверту прийде мама. О четвертій приїде дядько Володя.
Валькова доля має вирішитися за півгодини. Довідається чи не довідається?
Адже він не хотів. Він хотів, щоб було благородно… Смугастого Фімку… Злодюгу…
* * *
Ляля вчилася в першому класі. У неї біляві кіски з бантиками і великі сіро-зелені очі. На щічках ямочки — дуже навіть симпатичні. Таких дівчаток малюють на зубному порошку і на цукерках «Щасливе дитинство».
Вона ходить навшпиньках, пальчики відставляє вбік і губоньки закопилює по-особливому. Це тому, що вона хоче стати балериною. Взагалі вона дуже хороша дівчинка. Так вважають дорослі. А діти у дворі знають одне: Ляля — ябеда. «Ябеда-донощиця, свиняча помошниця!»
— Тьотю, а ваш хлопчик штани порвав.
— Дядю, ваша Томочка сніг їла.
— Софіє Павлівно, а Володя на поручнях катався.
І хлопчика тягли додому за вухо, а Томочка діставала по губах, а Володя — по тому місцю, на якому катався.
Не любили діти Лялю.
Ходила вона по подвір'ю чистенька, акуратненька, з презирливо закопиленими губками. Сама ніколи на поручнях не каталась, не їла снігу і не рвала штанів. Але ніхто їй не заздрив.
І ніхто не хотів з нею гратися. Крім однієї шестирічної Томочки, яка була дуже доброю і не вміла ні сердитися, ні тим паче сваритися.
Сьогодні Томочки у дворі не було, і Ляля нудьгувала. Вона намагалася не показувати цього, але важко стояти осторонь, бачити веселі ігри дітей і знати, що тебе в ці ігри не приймають!
Подвір'я було велике, з багатьма затишними куточками, де можна сховатися так, що тебе ніхто не побачить. В один з таких куточків, під кущами бузку біля паркану, і залізла від нудьги Ляля. Причаїлася у напівтемряві, дивиться, як гусінь по гілочці повзе. Коли нудно, і це розвага.
Аж чує:
— Ану, дзусь! — Вальків голос.
Глядь — стоїть перед парканом Валько і свариться кулаком, а на кого — з-за кущів не видно.
Потім камінь схопив, розмахнувся… І коли почула Ляля, як дзенькнуло за парканом скло, і побачила, як дременув переляканий Валько, — від нудьги Лялиної й сліду не лишилося.
Валько розбив вікно, і ніхто, крім неї, цього не бачив!
Ляля вилізла з кущів.
Як приємно повідомляти що-небудь таке, чого ще ніхто не знає!
Першим Лялі зустрівся Алик, який все ще шукав собі напарника для катання на «трембулі».
— Твій друг Валечка тільки що розбив шибку, — удавано байдуже мовила вона, проходячи повз Алика.
— У-у, ябеда, — похмуро промимрив він їй услід. Потім Ляля ходила по всьому подвір'ю і говорила:
— Знаєте, Валько розбив вікно!
— Ви не чули, Валько вікно розбив тільки що.
— От жах — Валько вікно в сусідньому дворі розбив.
Та особливого враження ні на кого це не справило. Не вперше було чути про Валька таке. І ніхто ж не знав, що сьогодні він цілий день виправляється.
Тоді Ляля стала вартувати біля воріт. Вона знала, на кого її слова справлять враження — на Валькову маму. Тепер Ляля тільки боялась, щоб хто-небудь не сказав Вальковій мамі раніше, ніж вона. Ляля вже шкодувала, що роздзвонила про це на весь двір. Їй навіть здавалося, що декотрі діти спеціально граються неподалік від воріт.
54 
