ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Шепот темного прошлого

Читать обязательно))) В таком порядке: 1) Пересекая границы 2) О пользе проклятий 3) Поспорить с судьбой 4)... >>>>>

Рассмешить богов

Читать обязательно))) В таком порядке: 1) Пересекая границы 2) О пользе проклятий 3) Поспорить с судьбой 4)... >>>>>



загрузка...


  1  

Люко Дашвар

Молоко з кров'ю

Пролог


Навесні дві тисячі сьомого в розкішних лондонських апартаментах бізнесмена, а від того й політика, Олексія Ординського розігралася патріотична драма. Дочка бізнесмена Руслана — красуня, розумниця (IQ зашкалює!) і взагалі надзвичайно вишукана панянка — зажадала рідної землі.

— Льошо, купи їй рідної землі! — не змінюючи виразу обличчя, аби не зіпсувати результатів пластичної операції, спробувала пожартувати дружина Ординського Олена.

— А це ідея! — загорілася панянка.

— Що ти там забула? — буркнув батько.

— Побудую гольф-клуб або притулок для тварин. — Мрії набували реальних обрисів.

— Це можна зробити будь-де! В Іспанії чи тут, у Лондоні. Я спитав, що ти забула в Україні?

— Любов…

Батьки перезирнулися — дитина, що з неї взяти?! У свої шістнадцять вони теж хворіли на максималізм і любов до Батьківщини. Добре, що капітали Ординського дозволяють знайти більш привабливі альтернативи Русланиним забаганкам.

— Самостійності забажалося? — штрикнув пан Ординський єдину улюблену дитину. Сховав пряника, згадав про батога. — То спробуй любити Батьківщину на відстані. Чим не випробування для дорослої людини? Непросте завдання, скажу тобі. Я сам…

— Тато… Ти мене не чуєш! — У Русланчиних очах з'явилися вогники відверто неприязного здивування. — Досить вирішувати за мене. Я прагну самостійно добитися всього, чого забажаю!

— А таке існує? Існує щось, чого в тебе нема? — нагадав Ординський про власні заслуги в солодкому доньчиному житті.

— Шантажуєте? Я теж можу! — приголомшила батьків панянка й на два дні здиміла з дому.

На третій день поліція привела перелякане у смерть подружжя Ординських у захаращений нічний клуб, і важкі силіконові вуста пані Олени не втрималися купи, бо пані як побачила дочку в задній кімнаті клубу на підлозі серед десятка візуальних неформалів, так у неї щелепа і відвалилася.

— Руслано! — пан Ординський гірко зітхнув і спробував відірвати дочку від підлоги.

— Чекай! «Рояль»… треба… проковтнути, — відмахувалася Руслана й усе намагалася якнайширше роззявити рота.

— Що це? — питав Олексій у лікаря, якого терміново викликали до дочки.

— Галюциногенні гриби. — сказав той і чемно всміхнувся. — Не хвилюйтеся. З нею все буде гаразд.

— Господи, як же мене дратують їхні нескінченні «усе буде гаразд»! — заломила білі ручки пані Олена, коли лікар пішов.

Руслана розплющила очі й уперто сказала:

— Я перепробую всі лондонські гидоти! І робитиму це до тих пір, поки ви не дозволите…

— Хай їде! І ти з нею! Наглянеш, — пробурмотів Олексій дружині вночі і наштовхнувся в темряві на глиняну маску, якою пані Олена завжди вкривала біле личко перед сном, та іноді засинала раніше, ніж треба було змити глину.

— У мене процедури, — відрізала дружина. — А сам?

— Справи…

— Відправимо з нею охоронця. Двох! — запропонувала дружина, відколупуючи від лиця шматки глини.

— Трьох! — вирішив пан Ординський.

— Чотирьох! — наполягла турботлива мати. Додала: — І купи їй землі. Їй-богу! На сімнадцятиріччя. Гарний привід. Ти подумай: діаманти губляться, авта розбиваються, а земля — що б Руслана не вигадала — залишиться. Із часом її можна буде продати дорожче. Хай собі пограється дитина в самостійність.

Наступного ранку батьки всілися біля постелі доньки й урочисто оголосили: на день народження, у серпні, Руслана матиме змогу вибрати і придбати шмат землі. В Україні. Вибирати поїде сама. З охоронцем. Двома… Трьома…

— Чотирма! — нагадала пані Олена і запитала: — Ти задоволена?

Дівча підскочило на постелі, розцілувало батьків.

— Мрії збуваються, треба тільки не здаватися і не опускати рук! — На повному серйозі. — Я виберу ділянку близько від міста з романтичним, майже шевченківським краєвидом, оповите легендами, піснями… І зроблю там… — розсміялася. — Ще не вирішила, але знаю точно: я додам гармонії цьому недосконалому світу! От побачите!

— А як же Том? — обережно запитала пані Олена.

— А нащо Інтернет? — відповіла Руслана, згадуючи, як довго вмовляла аристократа Тома відвести її в найогиднішу клоаку, аби насолити батькам.

На початку серпня панянка з наївними дитячими спогадами десятирічної давнини і чотирма охоронцями прибула в Україну і віч-на-віч стикнулася із мрією. День — покидати речі в батьківській квартирі в центрі міста, другий — подякувати татовому партнерові за «ауді» з водієм, а на третій — за справи!

  1