Последние отзывы

  60  

— Катю, доню! Прийшла тобі пісеньку заспівати! І як загорлає — де й сили взяла:

• Ой умру я, умру
• Та буду дивитись,
• Чи не буде мій миленький
• За мною журитись.

• А мій милий зажурився,
• Швидко собі підголився.
• «Хоч би взяли тіло з двору,
• Бо женитись хочу скоро».

Татко п'яний із хати виліз:

— Ой, добре співаєш, Раїсо! Заходь до нас… Пом'янемо… того… чи що?

Раїса від огорожі не відчіпляється.

— Хоч іще? То слухай…

• Ой гину, люди, гину
• Через тую Катерину;
• Через її чорні очі
• Я не спав чотири ночі.
• А помру на п'ятую
• Через ту проклятую…

І як розреготалася!.. А вітер — і собі. Аж закрутило. Огорожа разом із Раїсою і повалилася. Лежить Раїса просто на землі та страшно регоче.

Татко до неї — ступає, хитається:

— Ах ти ж сука! Прийшла мені тут паркани ламати?! Та я тебе зараз…

Мамка ледь устигла його відтягти. Татка втришия — до хати. До Раїси підійшла.

— Чого це ти, голубонько?.. — говорить, а голос тремтить. — Дай, допоможу піднятися…

— Поклали мого синочка і чоловіка у землю, а зараз і мені допомогти хочете? — прошепотіла Раїса і знов — як розрегочеться! Очі скажені…

— Та що ти кажеш? Чого це ти?! — мамку трусонуло.

— Дай зілля! Дай зілля, щоб померти! — закричала Раїса, підхопилася і побігла геть. А вітер її ніби підганяє: мерщій, мерщій…

Мамці — руки трусяться. Озирається. Аж не видно. Темно. Здається, вулиця порожня…

Тільки подумала це — од постаменту суне щось.

Мамка крутнулася — і швидше в хату.

Ускочила. Озирається. Татко «Лісову пісню» допиває, Катерина у своїй кімнаті на ліжку скрутилася.

Мамка навколішки впала:

— Боже, допоможи… І полізла до шафи з одягом. Дістала рюкзак, із яким татко колись із армії повернувся, доньчин одяг повкидала. Зупинилася на мить… Полізла до ліжка. Дерла матрац, дерла, а він не піддається. Ножем розрізала, сімнадцять купюр по десять гривень витягла. У рюкзак укинула. Знову зупинилася. З буфету дістала Катеринин документ — свідоцтво про народження. У рюкзак. І — до Катерини:

— Доню, вставай скоро, — шепоче й тягне доньку з ліжка.

— Не чіпай мене, мамо, — Катерина їй.

А мамка — й не мамка зовсім! Крига! Ухопила, на ноги поставила. Ані сльозинки.

— Хіба я тебе, люба, колись чіпала? Біжи хутко! Бо зараз нас усіх на шмаття порвуть. Біжи. Чуєш? Оце склала тобі.

Зойкнула.

— А поїсти? Поїсти забула покласти. І — до кухні. Катерина за нею:

— Що сталося, мамо? Куди мені бігти?

— Якнайдалі, доню. Знає село про тебе з Романом. Ідуть уже. Соромити будуть. А мо', й того більше…

Катерина — до вікна:

— Та нема ніби…

Віконце у відповідь — дзелень! І нема шибки.

Катерина відсахнулася:

— Я боюся…

— Пальта! Пальта рожевого вдягай! — кричить мамка. — І чоботи гумові. Та швидше! І тягне Катерину до вікна, що на город дивиться. Одчинила:

— Давай!

— А ти?

— А я тут трохи побалакаю, — мамка їй. — А потім знайду тебе… — Де?

— Біжи полем аж за курган. Зустрінемося. Біжи, рідненька. У рюкзаку одежина, гроші…

— Нащо гроші? Зустрінемося ж?

— А так… — відказала мамка якось дивно. До доньки припала. — Бережи тебе Бог!

Катерина вискочила з вікна в город. До мамки обернулася.

— Чекай! — прошепотіла мамка і зникла. За мить із вікна висунулася, простягнула Катерині маленький папірець.

— Ось… Адреса вченого того.

— Нащо?

— А як згодиться?.. Біжи…

***

Мовчазна юрба докотилася і стала. — І ото без зайвих розмов мені! — почула мамка начальницький голос Залусківського. — І так усе ясно.

Мамка розгублено озирнулася. На ікону глянула.

— Не допоможе, — прошепотіла. Чоловіка трусонула:

— Уставай, Льончику! Зараз тобі наллють по самі вуха…

Татко зіп'явся на нетверді ноги. — Де?

— А онде надворі, — сказала мамка гірко. — Уже чекають не дочекаються.

Татко дверми грюкнув, надвір вийшов. Мамка позаду стала.

— Заходьте! — весело гукнув татко. — Воно, йо… завжди можна… потроху. Для здоров'я…

У юрбі почулося:

— От сучий син! Курву зробив із Даркою на пару і радіє нашому горю!

Татко почув. Насупився.

— Це хто тут такий хоробрий? Це хто мене сучим сином зве? Та я вас усіх зараз…

  60