Особенно,... 
53 
— А ще, пане, — додав Сем, — треба ж додержуватися ельфійської поради. Гілдор порадив вам узяти таких, хто сам схоче — не станете ж ви цього заперечувати!
— Та, звісно, не стану, — сказав Фродо, кинувши погляд на Сема, що всміхався, мов невинне дитя, — але вже тепер ні за що не повірю, що ти спиш, навіть якщо хропіти будеш. Стусатиму тебе щосили, щоб упевнитися! — Він розсміявся і звернувся до своїх родичів: — Гей ви, компанія злісних шахраїв! Хай вас небо благословить, я здаюся. Приймаю Гілдорову пораду. Коли б не така небезпека, я був би ладен танцювати на радощах! Але й тепер я такий щасливий, такий щасливий, як давно вже не був. А як же важко було мені очікувати цієї розмови…
— Оце добре! Домовилися. Тричі «ура!» капітанові Фродо та його команді! — заволали змовники і пішли довколо нього хороводом.
Меррі та Пін заспівали пісеньки, що заздалегідь приготували власне на цей випадок, на зразок тієї гном’ячої пісні, з якої колись почалися мандри Більбо:
- Прощай! Від прихистку тепла
- Дорога наша пролягла…
- Ліси і гори ми пройдем.
- Хай дмуть вітри і дощ паде!
- Рушаймо, перш ніж згасне день!
- Крізь хащі й темряву ходім
- У Рівенделл, де ельфів дім,
- Туманом вкритий чарівним…
- А де дорозі буде край, —
- Про те нас краще не питай.
- Хоробрим справа до снаги!
- Нехай повсюди ворога…
- За постіль буде нам трава,
- Шатром нас небо укрива…
- До недосяжної мети
- Будь–що ми маємо дійти.
- В дорогу друзі, час не жде!
- Рушаймо, перш ніж згасне день!
— Чудово! — схвалив Фродо. — Ну, а тепер до роботи. Нам ще багато треба встигнути, перш ніж полягаємо спати — це ж остання наша ніч під дахом.
— Так! То був приклад справжньої поезії! — сказав Пін. — Отже, ти справді намагаєшся піти звідси вдосвіта?
— Сам не знаю, — сказав Фродо. — Я побоююсь Чорних Вершників і впевнений, що небезпечно на довгий час залишатися на одному місці, особливо тут — бо я сам повідомив, що їду сюди. Гілдор також мені радив не зволікати. Проте я дуже хотів би зустрітися з Гандальфом. Навіть Гілдор занепокоївся, коли я йому сказав, що Гандальф не виконав обіцянки. Але все залежить від двох питань: як швидко можуть Вершники дістатися до Брендітропа та коли ми зможемо вирушити? Бо ще багато чого треба приготувати.
— На друге питання я тобі відразу відповім, — сказав Меррі. — Вирушити можемо по годині. Майже все готове. За полем, у стайні, чекають шестеро поні, припаси та знаряддя впаковані, окрім змінного одягу й тих продуктів, що швидко псуються.
— До чого ж спритні змовники! — посміхнувся Фродо. — Ну, а щодо Чорних Вершників? Чи можна зачекати на Гандальфа бодай ще один день?
— Залежить від того, навіщо Вершники тебе шукають. Вони вже могли б тут з’явитися, коли б їх не зупинили біля північних воріт, де Переплетінь спускається до річки, по цей бік мосту Брамники не пустять їх уночі, але ті можуть і силоміць прорватися. Втім, досить їхнього вигляду, щоб злякати брамників настільки, що вони без дозволу Господаря Пагорба їх навіть удень не пропустять. Але, зрозуміло, якщо ті будуть–напирати, Забоччя — не фортеця, і коли вранці хтось такий під’їде та спитає пана Торбинса, то йому відкриють, бо всі вже знають, що ти тут оселився!
— Гаразд, — поміркувавши, вирішив Фродо, — зробимо ось як: рано на світанку рушаймо, тільки не по дорозі: тоді вже краще тут сидіти. Треба, щоб якнайдовше ніхто не знав, що мене вже нема, а коли підемо повз північні ворота — відразу всюди роздзвонять. Та й взагалі, чи пустять Вершників до Забоччя, чи ні, за мостом та Східним шляхом поблизу від кордону будуть, звичайно, стежити. Ми не знаємо, скільки їх, але ж, звісно, не один. Залишається тільки йти у той бік, де ніхто не очікуватиме нас.
— Тобто — до Старого Лісу? — жахнувся Фредегар. — Та годі тобі й думати про це! Це аж ніяк не краще за Чорних Вершників!
— Не кажи, — заперечив Меррі. — План, певне, ризикований, але я вважаю, що Фродо має рацію: нема іншого способу вийти з Краю, обдуривши тих, хто стежить. Якщо пощастить, ми ще й шлях скоротимо.
— У Старому Лісі нікому не щастить! — наполягав Фредегар. — Це безнадійно! Ви заблукаєте! Туди ніхто не ходить!
— Помиляєшся, Брендібоки ходять, — перебив його Меррі. — Коли є настрій, зрідка. Ми навіть маємо свій власний вихід. Фродо теж колись давно ходив туди одного разу. А я бував кілька разів, удень, коли дерева сплять.
53 
