Последние отзывы

  90  

• Грунт твердий, кусючий, злий,
• На вугілля схожий,
• Ніжки наші палить, змій.
• Ніхто не допоможе.
• Камінь, скелі, валуни,
• Немов кістки оголені -
• Хто розгризти зможе?
• А вода, струмки, потоки
• Освіжають ніжно ноги,
• Холодом лоскочуть…
• Можна досхочу плескатись,
• Можна смачно харчуватись,
• Якщо тільки схочем…

— Ага! Чого ж ми схочемо? — додав він, нишком зиркнувши на гобітів. — Зараз скажемо! Він колись відгадав, проклятий Торбінс відгадав…

• Вона — помацать — крижана,
• Не диха зовсім, хоч жива,
• Кольчугу носить цілий рік,
• П’є воду, хоч не хоче пить.
• В глибокім вирі не потоне,
• Але на суші — швидко сохне,
• Бо доля їй така дана.
• Отож, скажи, хто є вона?
• Це просто рибка смачненька,
• Яку можна з’їсти раденько!

Очі його спалахнули, і Сему стало не по собі. Серйозне питання дошкуляло йому з тієї хвилини, як Фродо взяв Горлума за провідника: чим його годувати? Фродо, звичайно, над цим не замислювався, але Горлум напевно себе не скривдить!

Чим цей тип годувався увесь цей час, поки шпигував за ними? «Ситно їсти йому не доводилося, це ясно, — міркував Сем, — ач, який заморений. Перебирати харчами не стане, на безриб’ї і гобіт підійде. Ми заснемо, а він… та ні, доки я живий, цьому не бувати!»

Вони довго йшли видолинком; їхні ноги з кожним кроком наливалися втомою. Горлум був, як і раніше, бадьорий, але коли небо почало сіріти, якось знітився і зупинився.

— День уже близько, — шепнув він, начебто день, як небезпечний хижак, міг підслухати і напасти із засідки. — Смеагорл залишиться тут, я залишуся, не хочу бачити Жовту Пику…

— Ми б сонцю були тільки раді, — сказав Фродо, — але зупинитися — це непогана ідея, настав час відпочити.

— Раді Жовтій Пиці? Дуже нерозумно, — пробурмотів Горлум. — Вона вас викаже тим, негарним… Добрі, розумні гобіти залишаться зі Смеагорлом. Навколо повно орків і дуже негарних істот. У них гострі очі. Ховайтеся разом зі мною!

Вони примостилися під глинистим схилом брили, не вищим за зріст людини. На дні лежали пласкі сухі камені, вода текла попід другим схилом. Фродо і Сем сіли на камінь, Горлум, хлюпаючи ногами, швендяв по воді.

— Потрібно щось з’їсти, — сказав Фродо. — Ти голодний, Смеагорле? Запаси в нас невеликі, але ми можемо поділитися.

Згадка про голод запалила злі іскри у величезних очись–ках Горлума, і він почав скиглити на свій попередній лад:

— Ми голодні, ссстрашенно голодні, мій дорогессенький… А чим вони харчуютьссся? Чи не почассстують насс сссмачненькою рибинкою?

Він висунув язика, показавши гострі жовті ікла, і облизав безкровні губи.

— Риби в нас немає, — розвів руками Фродо. — От є хлібці (він підняв шматочок і показав) і вода, якщо, звичайно, цю воду можна пити.

— Можна, можна, вода гарна, — підтвердив Горлум. — Пийте, поки є що пити. Але що це в них таке, мій дорогессенький? Сссмачненьке? Чи ні?

Фродо подав йому шматок хлібця на обривку листка–обгортки. Горлум понюхав і скривився:

— Смеагорл знає цей запах! Листя з лісу ельфів, тьху, гидота! Смеагорл лазив по тих деревах і весь пропахнув, ніяк потім не міг відмити руки, свої бідні, бідні рученята…

Він відкинув листок, відламав шматочок хлібця і засунув до рота, але відразу ж сплюнув і зайшовся кашлем.

— Леле, погано мені! — заверещав він. — Отруїти, задушити хочуть бідного Смеагорла! Попелу нам дали, пороху, гидоти, ми цього їсти не можемо. Смеагорл буде голодувати. Нічого не поробиш, ми не сердимося. Гобіти добрі. Смеагорл заприсягся. Помремо з голоду — гобітська їжа не для нас. Бідний, голодний Смеагорл!

— Дуже співчуваю, — мовив Фродо, — але допомогти нічим не можу. Ці сухарики пішли б тобі на користь, але якщо вже ти їх і до рота узяти не можеш…

Гобіти мовчки зжували свою порцію хлібців. Давно вже вони не здавалися Сему такими смачними, як того ранку — може, від того, що поводження Горлума нагадало про їхні дивні властивості. Горлум проводжав заздрим поглядом кожен шматок,, який вони відправляли до рота, дуже нагадуючи пса, що очікує під столом недоїдків від обіду хазяїна, і це дратувало гобітів. Лише коли вони, ретельно підібравши всі крихти, стали вкладатися спати, Горлум повірив, що від нього не приховали ніяких делікатесів, відійшов на пару кроків і схлипнув.

  90