Особенно,... 
100 
Спочатку Аюмі здавалася трохи напруженою, але в міру того, як випивала вино, її настрій розм'якав.
— Послухайте, Аомаме-сан! Я хочу про дещо у вас запитати, — сказала Аюмі. — Якщо не хочете відповідати, можете не відповідати. Просто я хотіла вас запитати. Не сердитиметесь?
— Ні, не сердитимусь.
— Я не маю злого наміру, навіть якщо запитаю щось незвичне. Гадаю, ви розумієте. Просто з цікавості. Та є люди, які сердяться, коли іноді про таке запитую.
— Не турбуйтеся. Я не сердитимусь.
— Справді? Всі сердяться в таких випадках.
— Я — особлива. Тому будьте спокійні.
— У дитячі роки чоловіки вам нічого незвичного не заподіяли?
Аомаме хитнула головою.
— Гадаю, що ні. А що таке?
— Просто так спитала. Добре, якщо не заподіяли, — сказала Аюмі. Після того перемінила тему розмови. — А коханця ви мали? Тобто людину, з якою можна серйозно дружити?
— Ні, не мала.
— Жодного?
— Тільки одного, — відповіла Аомаме. І, трохи завагавшись, вела далі: — Правду кажучи, я до двадцяти років залишалася незайманою.
Аюмі на хвилину втратила мову.
— Така приваблива? Неймовірно.
— Просто я цим не цікавилася.
— Чоловіками?
— Мені подобався тільки один хлопець, — сказала Аомаме. — Закохавшись у нього в десятирічному віці, я потиснула йому руку.
— Закохалися в десятирічного хлопця? Оце й усе?
— Так.
Аюмі взяла в руки ніж та виделку й заходилася зосереджено різати на дрібні шматочки смажені пилчасті креветки.
— І де зараз цей хлопець і що робить? Аомаме хитнула головою.
— Не знаю. Ми з ним училися разом два роки — в третьому й четвертому класі початкової школи в містечку Татікава префектури Тіба. Але на п'ятому році я перейшла у столичну початкову школу, й відтоді я його ні разу не бачила. І нічого про нього не чула. Якщо він живий, то мені відомо тільки те, що йому зараз двадцять дев'ять років. А восени, напевне, виповниться тридцять.
— І ви не захотіли дізнатися, що він зараз робить? Гадаю, це не дуже складно.
Аомаме рішуче хитнула головою.
— Не мала бажання.
— Дивно. На вашому місці я зробила б усе можливе, щоб знайти його. Якщо ви його так любите, то варто було б розшукати його й щиро зізнатися в цьому.
— Не хочу цього робити, — сказала Аомаме. — Я прагну випадково, одного дня, зустрітися з ним. Скажімо, на дорозі або в автобусі.
— Сподіваєтесь, що доля вас обох зведе.
— Чогось такого, — сказала Аомаме. — І тоді я відкриюся йому. Признаюся, що любила в житті тільки його.
— Це надзвичайно романтична думка, — здивовано сказала Аюмі. — Та мені здається, що ймовірність такої зустрічі дуже мала. Крім того, за двадцять років його обличчя, можливо, змінилося. І ви розминетеся з ним, не впізнаєте.
Аомаме хитнула головою.
— Хоч би як змінилося його обличчя, я з першого погляду його впізнаю. Не помилюся.
— Он як!
— Саме так.
— І ви, Аомаме-сан, вірите в таку випадкову зустріч і терпеливо її очікуєте?
— Тому завжди уважно проходжу містом.
— Гм! — промимрила Аюмі. — А вас не тривожить те, що ви його кохаєте і водночас займаєтеся сексом з іншими? Після того як вам сповнилося двадцять.
Аомаме на хвилину задумалася. Потім відповіла:
— Бо такі зв'язки проходять і нічого по собі не залишають.
Запала мовчанка, впродовж якої вони зосередилися на їжі. А тоді Аюмі сказала:
— Може здатися, ніби я лізу вам у душу, але скажіть, на двадцять шостому році життя з вами що-небудь трапилося?
Аомаме кивнула.
— Тоді сталася одна подія, яка мене повністю змінила. Але про це не варто зараз говорити. Вибачте.
— Та нічого, — сказала Аюмі. — Я не псую вам настрою своїм настирливим розпитуванням?
— Анітрохи, — відповіла Аомаме.
Принесли суп, і вони взялися його сьорбати. На якийсь час розмова перервалася. І відновилася тоді, коли вони відклали ложки, а офіціант прибрав посуд.
— Аомаме-сан, а ви не боїтеся?
— Чого, наприклад?
— Адже може статися так, що ви ніколи не зустрінетеся з цим чоловіком. Звісно, випадкова зустріч не виключена. Гадаю, це було б добре. Я справді вам цього бажаю. Але в дійсності існує велика ймовірність того, що зрештою вона так і не відбудеться. Та навіть якби вона й відбулася, він, можливо, виявився б жонатим. І мав би двійко дітей. Тож якби таке сталося, вам довелося б жити після того самій. Не одруженою з коханою людиною, єдиною в усьому світі. Від такої думки вам не страшно?
100 
