Последние отзывы

  36  

Раптом сталося щось таке, від чого він аж підскочив: кілька дітей у нього за плечима моторошно зойкнули.

— Що ц…?

Гаррі, як і всім довкола нього, забило дух. Крізь чорну стіну струменіли десь зо два десятки привидів. Білосніжні і ледь прозорі, вони линули кімнатою, розмовляючи між собою, і майже не звертали уваги на першокласників. Здається, вони сперечалися. Той, що скидався на маленького гладкого ченця, доводив:

— Даруйте, але йому треба дати додатковий шанс…

— Любий отче, хіба ми не дали Півзові всі шанси, яких він заслуговував? Він тільки псує нашу репутацію, і до того ж, ніколи не був справжнім привидом… О!.. А що ви всі тут робите?

Привид у трико з високим круглим коміром раптом помітив першокласників. Ніхто не подав і звуку.

— Це ж новенькі учні! — вигукнув гладкий чернець, усміхаючись до них. — Мабуть, чекаєте Сортування?

Дехто мовчки кивнув.

— Сподіваюся побачити вас у Гафелпафі! — сказав чернець. — Це, знаєте, мій колишній гуртожиток.

— Забирайтеся звідси! — пролунав різкий голос. — Починається церемонія Сортування.

Це повернулася професорка Макґонеґел. Привиди один за одним розтанули в протилежній стіні.

— Ну, а тепер станьте вервечкою, — звеліла першокласникам професорка, — і йдіть за мною.

З дивним відчуттям, наче його ноги стали свинцеві, Гаррі прилаштувався за якимсь рудуватим хлопцем, за ним став Рон, і вони вийшли з кімнати, знову перетнули вестибюль і ввійшли через подвійні двері до Великої зали.

Гаррі ніколи навіть уявити собі не міг такого дивного й розкішного приміщення. Воно було затоплене сяйвом тисяч і тисяч свічок, які плавали в повітрі над довжелезними столами, де примостилися всі інші школярі. Столи були накриті блискучими золотими тарелями й келихами. На підвищенні в кінці зали стояв ще один довгий стіл, за яким сиділи викладачі. Професорка Макґонеґел підвела туди першокласників, які стали обличчям до решти школярів, а плечима — до вчителів. Сотні звернених на новачків очей у мерехтливому сяйві свічок були схожими на бліді ліхтарики. Де-не-де поміж учнями світилися сріблисті серпанки привидів. Щоб уникнути спрямованих на нього поглядів, Гаррі глянув угору й побачив оксамитно-чорну стелю, усіяну зорями. Він почув шепіт Герміони: "Вона зачарована, щоб скидатися на справжнє зоряне небо, я читала про це в "Історії Гоґвортсу".

Важко було повірити, що Велика зала взагалі мала стелю, а не стояла просто неба.

Коли професорка Макґонеґел мовчки поставила перед першокласниками ослінчик на чотирьох ніжках, Гаррі швиденько опустив очі. На ослінчик вона поклала гостроверхий капелюх чарівника. Капелюх був полатаний, обшарпаний і страшенно брудний. Тітка Петунія не дозволила б навіть занести його до хати.

"Можливо, треба вичаклувати звідти кролика абощо", — гарячково подумав Гаррі.

Помітивши, що всі пильно дивляться на капелюх, він теж втупився у нього. Якусь мить панувала цілковита тиша, а тоді капелюх смикнувся. Далі в ньому з'явився отвір, що нагадував роззявлений рот, і капелюх заспівав:

• Ти не дивись, що я старий —
• зрадлива зовнішність моя,
• я з'їм себе, якщо знайдеш
• когось мудрішого, ніж я.
• Нехай твій капелюх новий,
• нехай він сяє і блищить,
• я — Сортувальний Капелюх,
• мене нічим не замінить.
• Я — Сортувальний Капелюх,
• я знаю всі твої думки,
• вдягай мене до самих вух, —
• скажу, куди належиш ти.
• Це може бути Ґрифіндор —
• живуть відважні учні там,
• сміливі, горді, як орли —
• вони приносять славу нам.
• А, може, долею тобі
• судився чемний Гафелпаф:
• чесноти і шляхетність там
• завжди в думках і на вустах.
• Старенький добрий Рейвенклов
• дарує щедро всім знання.
• Хто мудрість цінить, той знайде
• там шану, честь і визнання.
• Або, можливо, в Слизерин
• сьогодні ще потрапиш ти, —
• чого лише не зроблять там
• задля досягнення мети!..
• Тож надягай мене! Не бійсь!
• В надійних ти руках (хоч рук
• ніколи я й не мав), та все ж
• я — хитромудрий Капелюх!

Капелюх закінчив пісню, і зала вибухла оплесками. Він уклонився кожному з чотирьох столів і знову застиг.

— То нам просто треба надягти капелюх! — зашепотів Рон. — А Фреда я приб'ю — він варнякав мені про боротьбу з тролем.

Гаррі ледь усміхнувся. Звичайно ж, краще приміряти капелюх, ніж проказувати замовляння, проте він волів би надягати його тоді, коли ніхто не дивиться. Капелюх ставив надто великі вимоги, а Гаррі не почувався тепер ані відважнім, ані мудрим. От якби був гуртожиток для тих, кого нудить від хвилювання, — це було б саме для нього!

  36