150 
Гаррі метнувся через увесь підвал туди, де на підлозі лежав зіщулений Ґрипхук, і зашепотів у гостре його вухо:
— Ґрипхук, скажи їм, що меч підроблений, вони не повинні знати, що він справжній. Ґрипхук, будь ласка…
Він почув на сходах до підвалу кроки. Наступної миті з—за дверей долинув тремтячий голос Драко.
— Усім відійти. Стати біля задньої стіни. Нічого не робити, бо я вас повбиваю!
Вони так і зробили. Коли забряжчав замок у дверях, Рон клацнув світлогасником, світло знову сховалося в кишеню і в підвалі стало темно. Двері відчинилися. Мелфой, тримаючи перед собою чарівну паличку, зайшов у підвал, блідий і рішучий. Схопив за руку маленького ґобліна й поволік за собою. Двері, грюкнувши, зачинились, і в ту ж мить у підвалі щось голосно ляснуло.
Рон клацнув світлогасником. Три світляні кульки знову вилетіли з його кишені, освітивши ельфа—домовика Добі, який щойно сюди явився. —ДОБ…
Гаррі вдарив Рона по руці, щоб замовк, але Рона й самого вже до смерті налякала його помилка. Над головою в них протупали кроки. Це Драко тяг Ґрипхука до Белатриси.
Величезні, як тенісні м'ячики, очі Добі були широко розплющені. Він тремтів з ніг до кінчиків вух. Ельф повернувся в будинок колишніх своїх хазяїв і було видно, що це його смертельно налякало.
— Гаррі Поттере, — пискнув він тремтячим голосочком. — Добі прийшов тебе рятувати.
— Але як ти?…
Жахливий крик заглушив слова Гаррі. Це знову катували Герміону. Він вирішив говорити про головне.
— Ти можеш роз'явитися з цього підвалу? — запитав він Добі, а той кивнув головою, аж вуха ляснули.
— І можеш брати з собою людей? Добі знову кивнув.
— Добре… Добі, візьми Луну, Діна, містера Олівандера, і переправ їх… переправ до…
— Білла й Флер, — підказав Рон. — Котедж "Мушля" на околицях Тинворта!
Ельф кивнув утретє.
— А тоді повертайся, — звелів Гаррі. —Ти зумієш це зробити, Добі?
— Звичайно, Гаррі Поттере, — прошепотів маленький ельф. Він побіг до ледь притомного містера Олівандера, схопив однією долонькою майстра чарівних паличок за руку, а другу простяг Луні й Дінові, однак ті не зрушили з місця.
— Гаррі, ми хочемо тобі допомогти! — прошепотіла Луна.
— Ми не можемо тебе покинути, — підтримав її Дін. —Та швидше ви! Побачимося в Білла й Флер.
Не встиг Гаррі договорити, як його шрам заболів ще нестерпніше, ніж досі. Кілька секунд він бачив перед собою не майстра чарівних паличок, а іншого чоловіка, що був такий самий старий і худющий, лише він зневажливо реготав.
— То вбий мене, Волдеморте, я прагну смерті! Та моя смерть не принесе тобі того, що ти шукаєш… ти ще так багато неспроможний зрозуміти…
Він відчув Волдемортову лють, але знову закричала Герміона, тож він заблокував мозок і повернувся в підвал, до всіх жахіть його теперішнього стану.
— Швидше! — благально крикнув до Луни й Діна. — Тікайте! Ми прибудемо одразу за вами! Тікайте!
Вони схопилися за простягнуту ельфову руку. Знову голосно ляснуло — і Добі, Луна, Дін та Олівандер зникли.
— Що це було? — крикнув у них над головами Луціус Мелфой. — Ви чули? Що за шум був у підвалі?
Гаррі й Рон перезирнулися.
— Драко… ні, поклич Червохвоста! Хай піде й перевірить! У кімнаті нагорі пролунали кроки і все затихло. Гаррі знав,
що там, у вітальні, прислухаються, чи не долинуть нові звуки з підвалу.
— Треба на нього напасти, — прошепотів він Ронові. Вибору в них не було. Якщо хтось зайде в підвал і побачить, що зникло троє ув'язнених, то їх уже ніщо не врятує. — Не гаси світло, — додав Гаррі, коли вони почули кроки на сходах і притислися до стіни по обидва боки дверей.
— Відійти назад, — пролунав Червохвостів голос. — Відійти від дверей. Я заходжу.
Двері відчинилися. Якусь частку секунди Червохвіст дивився у порожній підвал, засліплений сяйвом трьох мініатюрних сонць, що висіли в повітрі. І тут на нього стрибнули Гаррі й Рон. Рон схопив Червохвостову руку з чарівною паличкою й задер її вгору, а Гаррі затулив йому долонею рота, щоб не зміг і пискнути. Вони мовчки боролися. З Червохвостової чарівної палички сипалися іскри; його срібна рука схопила Гаррі за горло.
— Що там, Червохвосте? — гукнув згори Луціус Мелфой.
— Нічого! — крикнув у відповідь Рон, доволі стерпно зімі—тувавши сипкуватий Червохвостів голос. —Усе добре!
Гаррі ледве дихав.
— Хочеш мене вбити? — видушив з себе він, намагаючись одірвати від себе металеві пальці. — А я ж тобі врятував життя! Ти мій боржник, Червохвосте!
150 
