Последние отзывы

  19  

— Геґріде? Геґріде, скажи щось… Однак темна купа не ворухнулась.

— Хто тут? Це Поттер? Ти Гаррі Поттер? Гаррі не впізнав цього чоловічого голосу. Тоді закричала жінка:

— Вони розбилися, Тед! Упали в саду! У Гаррі паморочилася голова.

— Геґріде, — безтямно повторив він, і коліна його підко силися.

Опритомнівши, він усвідомив, що лежить навзнак на подушках, і відчув пекучий біль у ребрах і в правій руці. Відсутній зуб знову виріс. Шрам на лобі й досі пульсував.

— Геґріде?

Він розплющив очі й побачив, що лежить на диванчику в незнайомій яскраво освітленій вітальні. Світловолосий черевань поглядав на Гаррі з тривогою.

— З Геґрідом усе гаразд, синку, — сказав черевань, — Дружина ним опікується. А як ти почуваєшся? Ще щось поламане? Я полагодив тобі ребра, зуба й руку. До речі, мене звати Тед, Тед Тонкс—Дорин батько.

Гкррі звівся й сів занадто швидко — з очей посипалися!скри, стало млосно, запаморочилось у голові. Волдеморт…

— Не хвилюйся, — Тед Тонкс поклав Гаррі руку на плече й примусив його лягти на подушки. — Ти ледь не розбився. А що взагалі сталося? Поламався мотоцикл? Знову перестарався Артур Візлі зі своїми маґлівськими штукенціями?

— Ні, — сказав Гаррі, а шрам його пульсував, наче відкрита рана. — Смертежери, багато… гналися за нами…

— Смертежери? — різко перепитав Тед. — Як це — смертежери? Я думав, вони не знають, що тебе перевозять цієї

ночі.

— Вони знали, — відповів Гаррі.

Тед Тонкс звів очі до стелі, ніби міг бачити крізь неї небо.

— Ну, тоді ми знаємо, що наші захисні чари спрацювали. Ближче, ніж на сто ярдів, вони не зможуть сюди підібратися.

Тепер Гаррі зрозумів, чому зник Волдеморт. Це сталося в тій точці, де мотоцикл перетнув бар'єр орденських чарів. Він лише сподівався, що чари діють і далі. Уявив, що поки вони говорять, Волдеморт висить на висоті сто ярдів над ними і намагається проникнути у величезну прозору бульбашку, яку Гаррі подумки собі намалював.

Він спустив з дивана ноги; мусив на власні очі побачити Геґріда, щоб переконатися, що той таки живий. Та не встиг устати, як відчинилися двері і в них протиснувся Геґрід — з обличчям закривавленим і брудним. Він трохи шкутильгав, проте якимось дивом лишився живий.

— Гаррі!

Перекинувши два маленькі столики й фікус, він двома велетенськими кроками перетнув кімнату і з такою силою обійняв Гаррі, що ледь не зламав йому щойно зрощені ребра. — Шляк би й'го трафив, Гаррі, і як ти зумів з того видряпатись? Я вже боявся, шо нам обом капець. —Та я теж. Я й сам не вірю…

Гаррі замовк на півслові — він помітив жінку, яка зайшла до кімнати вслід за Геґрідом.

— Ти?! — вигукнув він і сягнув рукою в кишеню, проте вона була порожня.

— Твоя чарівна паличка в мене, синку, — мовив Тед, торкаючись нею Гарріної руки. — Вона впала біля тебе, і я її підняв. А кричав ти на мою дружину.

— Ой, я… пробачте.

Коли місіс Тонкс підійшла, стало видно, що вона не така вже й схожа на свою сестру Белатрису — волосся мала світло—каштанове, а очі більші й добріші. Однак після викрику Гаррі вона, здавалося, трохи насупилась.

— Що з нашою дочкою? — спитала вона. — Геґрід казав, що ви втрапили в засідку. Де Німфадора?

— Не знаю, — відповів Гаррі. — Ми не знаємо, що з іншими. Жінка перезирнулася з Тед ом. Гаррі побачив вирази їхніх облич і його охопив страх та відчуття провини. Якщо хоч хтось загинув, то це сталося через нього, тільки через нього. Він погодився на цей план, дав їм своє волосся…

— Летиключ, — зненацька згадав він. — Треба повернутися в "Барліг" і все з'ясувати… тоді ми вас повідомимо або… або Тонкс повідомить, якщо вона…

— З Дорою все буде добре, Дромедо, — заспокоїв жінку Тед. — Вона знає свою справу, бувала вже з аврорами і не в таких бувальцях. Летиключ у нас, — сказав він Гаррі. — Він відлітає за три хвилини, якщо хочете — можете скористатись.

— Хочемо, — сказав Гаррі. Схопив рюкзак і закинув на плече. — Я…

Він глянув на місіс Тонкс, щоб попросити пробачення за той страх і тривогу, яких на неї нагнав, проте не зумів витиснути з себе слів, які б не звучали порожньо й нещиро.

— Я скажу Тонкс… Дорі… щоб повідомила вас, якщо вона… Дякую, що нас підлатали, дякую за все. Я…

Він був радий покинути кімнату й піти за Тедом через невеликий коридорчик до спальні. Геґрід ішов за ними, пригинаючись, щоб не стукнутись головою об одвірок.

— Оце він, синку. Летиключ.

Містер Тонкс вказував на срібну щіточку для волосся, що лежала на туалетному столику.

  19