230 
— Це схоже, — поволі проказав він, — на вокзал Кінґс—Крос. Тільки тут він набагато чистіший, безлюдний і немає поїздів.
— Вокзал Кінґс—Крос! —Дамблдор нестримно захихотів. — Це ж треба! Та невже?
— А де ж ми, по—вашому? —розгубився Гаррі.
— Мій любий хлопче, я не знаю. Це ж, як то кажуть, теоя
гра.
Гаррі й гадки не мав, що це означає. Дамблдор доводив його до нестями. Гаррі глянув на нього і пригадав питання, значно важливіше, ніж місце їхнього перебування.
— Смертельні реліквії, — сказав він і з радістю побачив, що ці слова стерли усмішку з лиця Дамблдора.
— А, так, — Дамблдор здавався навіть дещо стурбованим.
— І що?
Чи не вперше за увесь час їхнього знайомства Дамблдор не був схожий на поважного старого чоловіка. Анітрохи не схожий. Мигцем він нагадав маленького хлопчика, впійманого на шкоді.
— Пробач мені, — пробурмотів він. — Пробач, що я тобі не довіряв. Що тобі не розповів. Гаррі, я просто боявся, що в тебе нічого не вийде, як не вийшло в мене. Я боявся, що ти повториш мої помилки. Пробач мені, Гаррі, благаю. Тепер я вже знаю, що ти кращий за мене.
— Що ви таке говорите?—розгубився Гаррі, спантеличений Дамблдоровим тоном і слізьми, що несподівано проступили в нього на очах.
— Реліквії, реліквії, — пробурмотів Дамблдор. — Мрія зневі—реноїлюдини!
— Але ж вони справжні!
— Справжні, небезпечні і знадливі для дурнів, — пояснив Дамблдор. — І я був таким дурнем. їй ж це знаєш, так? Я вже не приховую від тебе ніяких таємниць. Ти знаєш.
— Що знаю?
Дамблдор розвернувся до Гаррі всім своїм тілом, у його яскраво—синіх очах ще іскрилися сльози.
— Володар смерті, Гаррі, володар Смерті! Хіба ж я, зрештою, був кращий за Волдеморта?
— Звичайно, кращий, — заперечив Гаррі. — Звичайно… як можна в цьому сумніватися? Ви ніколи нікого не вбивали, якщо можна було цього уникнути!
— Це правда, правда, — підтвердив Дамблдор, наче дитина, що шукає розради. — Однак я, Гаррі, теж шукав шляхів подолання смерті.
— Але ж ви шукали не те, що він, —стояв на своєму Гаррі. Після всієї злості на Дамблдора дивно було сидіти тут, під високим склепінням даху, й виправдовувати Дамблдора перед ним самим. — Реліквії, а не горокракси.
— Реліквії, — пробурмотів Дамблдор, — а не горокракси. Це точно.
Запала тиша. Істота за їхніми спинами скиглила, але Гаррі більше не озирався.
— Ґріндельвальд теж їх шукав? — поцікавився він. Дамблдор на мить заплющив очі і кивнув.
— Саме це нас, насамперед, і зблизило, — тихо промовив він. —Двоє розумних самовпевнениххлопців, одержимих одним і тим самим. Він захотів побувати в Ґодриковій Долині, як ти вже й сам, безперечно, здогадався, заради могили Іґно—туса Певерела. Хотів дослідити місце, де помер третій брат.
— То це правда? — запитав Гаррі. — Усе це? Брати Певе—рели…
— …були трьома братами з казки, — ствердно кивнув Дамблдор. — Гадаю, що так. Чи зустріли вони на безлюдній дорозі Смерть?… На мою думку, найімовірніше, що брати Певерели просто були обдаровані й небезпечні чаклуни, яким
вдалося створити такі могутні предмети. Оповідь про те, що реліквіями володіла сама Смерть, як на мене, належить до тих легенд, які виникають навколо подібних творінь.
— Плащ, як ти вже знаєш, віками передавався від батька до сина, від матері до дочки, аж поки його отримав останній живий нащадок Іґнотуса, котрий, як і сам Іґнотус, народився в селі Ґодрикова Долина.
Дамблдор усміхнувся до Гаррі.
— Я?
— Ти. Я знаю, ти здогадався, чому в той вечір, коли загинули твої батьки, плащ був у мене. Джеймс показав його мені буквально за кілька днів до того. Стало зрозуміло, як йому вдавалося робити в школі стільки шкоди й не попадатися. Я не міг повірити в побачене. Попросив, щоб він мені його позичив для обстеження. Я давно вже кинув мрію знайти й поєднати всі реліквії, але не міг стриматися, не міг собі відмовити в бажанні його роздивитися… Такого плаща я ще ніколи не бачив, неймовірно старий і досконалий з усіх поглядів… а тоді твій батько загинув, і я нарешті мав у своєму розпорядженні дві реліквії! Він це сказав з неймовірною гіркотою.
— Але плащ усе одно їх не врятував би, — поспішив його заспокоїти Гаррі. — Волдеморт знав, де живуть мама й тато. Плащ не захистив би їх від закляття.
— Це правда, — зітхнув Дамблдор. — Правда.
Гаррі чекав, але Дамблдор нічого не казав, тож він вирішив йому нагадати.
— Отже, коли ви побачили плащ, то перестали шукати
230 
