с удовольствием перечитала 
24 
Я зітхнув. І похитав головою. Та дарма. Бо яка із цього користь?
* * *
По дорозі назад ми мовчки слухали музику, що линула з радіо. Тільки іноді я підсвистував мелодії, а загалом в автомобілі панувала тиша. Юкі, відвернувши обличчя, дивилася за вікно, а я також не мав особливо про що говорити. Хвилин п’ятнадцять я гнав автомашину по шосе, аж поки мене не пройняло слабке передчуття. Воно прошило мені мозок, як безшумна куля. Здавалося, ніби маленькими літерами на ньому хтось написав: «Краще зупини десь автомашину».
Послухавшись цього передчуття, я зупинився на першій-ліпшій стоянці якогось пляжу й запитав Юкі, як вона почувається. На всі мої запитання — «Ну як? Усе в порядку? Може, щось вип’єш?» — вона відповідала мовчанням, сповненим якогось натяку. А тому я вирішив більше не питати, а здогадатися, на що вона натякає. Взагалі з віком починаєш потроху розгадувати суть чиїхось натяків. І вчишся терпеливо чекати, поки вони наберуть реальної форми. Так само чекаєш, коли ж висохне пофарбована стіна.
Під пальмами повільно проходили дві дівчини, рука в руку, в однакових чорних бікіні. Йшли, мов кішки по огорожі. Босі, в химерних бікіні, ніби зшитих докупи з окремих хустинок, що могли порозлітатися під сильним подувом вітру. Поширюючи навколо себе відчутну на дотик ірреальність, схожу на загальмований сон, вони неквапливо пройшли переді мною справа наліво й зникли.
Брюс Спрінґстін співав «Hungry Heart» [31]. Гарну пісню. Цей світ усе-таки ще не зійшов на пси. І диск-жокей сказав, що це — класна річ… Злегка покусуючи нігті, я позирав на небо. Там усе ще висіла, немов якась фатальність, знайома черепоподібна хмара. «Гаваї», — подумав я. Наче край світу. Мати хоче здружитися з дочкою. А та хоче не подруги, а матері. Їхні бажання розходяться. Глухий кут. У матері є коханець. Бездомний однорукий поет. У батька також є коханець. «Голубий» учень П’ятниця. Ще один глухий кут.
Минуло хвилин десять — і Юкі розплакалася в мене на плечі. Спочатку тихо, потім щораз голосніше. Плакала, склавши руки на колінах й уткнувшись мені в плече. «Ще б пак! — подумав я. — На її місці я б теж плакав». Ще б пак!
Я обійняв її за плечі й дав їй досхочу наплакатися. Так, що скоро рукав моєї сорочки промок до нитки. Вона плакала дуже довго. Плакала, нестямно струшуючи моє плече. А я тільки мовчки притискав її до себе.
Два поліцейські у темних окулярах, поблискуючи револьверами на боках, переходили через автостоянку. Німецька вівчарка, спрагло висунувши язика, покрутилася мені перед очима й кудись зникла. Пальми гойдали своїм шелестким листям. Поблизу зупинився пікап, з нього зійшов кремезний самоанець і разом із вродливою дівчиною попрямував на пляж. По радіо гурт «J. Gile’s Band» завів добру стару «Dance Paradise» [32].
Удосталь наплакавшись, Юкі начебто заспокоїлася.
— Благаю, не називайте мене більше принцесою. Добре? — промовила вона, все ще не відриваючись обличчям від мого плеча.
— А хіба я так називав? — спитав я.
— Називали.
— Не пам’ятаю.
— Коли ми повернулись із Цудзідо. Того вечора, — сказала вона. — Хоч би там що, більше так не називайте.
— Не називатиму, — відповів я. — Обіцяю. Присягаю перед Боєм Джорджем та гуртом «Duran Duran». Ніколи так не називатиму.
— Мене так мама завжди називала. Принцесою.
— Не називатиму, — повторив я.
— Вона завжди мене ображає. І навіть цього не розуміє. Зовсім. І водночас любить мене. Правда ж?
— Авжеж.
— То що ж мені робити?
— Залишається тільки вирости.
— Та я не хочу!
— Усе одно доведеться, — сказав я. — Хоч-не-хоч усі виростають. А потім старіють і з усіма своїми клопотами хоч-не-хоч умирають. Здавна так ведеться, і так буде завжди. Не лише з тобою.
Вона підвела заплакане обличчя і глянула мені в очі.
— Ви що, невже не можете заспокоїти людину?
— Збираюся… — відповів я.
— Ви якісь схибнуті… — сказала вона. Потім, скинувши мою руку з плеча, вийняла із сумки серветку й висякала носа.
— Так от що… — запропонував я практичним тоном і рушив автомашиною зі стоянки. — Їдьмо додому, трохи скупаємось, а тоді приготуємо чогось смачненького й дружньо повечеряємо.
Десь із годину ми купались. Юкі досить уміло плавала. Запливала далеко від берега, пірнала головою у воду й дригала в повітрі ногами. Потім, прийнявши душ, ми подалися до супермаркету й накупили овочів та м’яса для біфштексів. Я підсмажив свіженьке м’ясо із цибулею та соєвим соусом, приготував овочевий салат. Зварив також суп із тофу [33]й цибулею, приправлений місо. Вечеря вийшла якнайкраща. Навіть Юкі випила зі мною півсклянки каліфорнійського вина.
24 
