Последние отзывы

  42  

Тоді я взявся до тижневиків за минулий місяць. Переглянувши їх цілу купу, я натрапив на одну-однісіньку коротку замітку про вбивство Мей під заголовком «У готелі X. на Акасака знайдено задушену голу красуню». Замість фотографії трупа — чорно-білий малюнок, очевидно, присланий художником-криміналістом. Певне, тому що в журналах не заведено вміщати фотографії трупів. Я добре придивився — жінка на малюнку справді-таки скидалася на Мей, але я міг так думати тому, що від самого початку знав: це Мей. Якби ж я не знав того, що сталося, то, побачивши малюнок, Мей на ньому не впізнав би. Бо хоча тонкі риси обличчя художник уміло відтворив, у найголовнішому не було схожості з Мей. Малюнок передавав суть виразу обличчя не живої Мей, а мертвої. Живій Мей були властиві тепло й стрімкий рух. Вона безупинно чогось прагнула, про щось мріяла, над чимось думала. Була ніжною, досвідченою й розкішною розгрібачкою сексуальних кучугур. Саме тому ми змогли поділитися своїми фантазіями. А вона — вранці прокукукати… Тепер, на штрихованому малюнку, вона мала вбогий і брудний вигляд. Я похитав головою. Потім заплющив очі та протяжно зітхнув. Дивлячись на цей малюнок, я зміг до глибини душі відчути, що Мей померла. У певному розумінні тепер я відчув її смерть — точніше, відсутність життя — набагато сильніше, ніж тоді, коли розглядав фотографію її трупа. Вона померла остаточно й безповоротно. Більше я її не побачу. Її життя поглинуло чорне ніщо. Від такої думки я відчув у грудях твердий, мов камінь, згусток смутку.

Замітку написали в такому ж убогому та брудному стилі, як і виконали малюнок. У першокласному готелі X. на Акасака виявлено труп молодої жінки, приблизно років двадцяти, задушеної панчохою. Голої, без ніяких документів, що засвідчили б її особу. У готелі вона зареєструвалася під вигаданим прізвищем і таке інше. Загалом те саме, що мені розповіли в поліції. Чогось нового для мене було мало. І тільки в кінці замітки повідомлялося: поліція веде розслідування цієї справи, пов’язавши її з діяльністю організації, що постачає дівчат за викликом для пожильців першокласних готелів. Я поклав купу журналів на полицю, вийшов у фойє, сів на стілець і замислився.

Чого вони вирішили дошукуватися правди серед повій? Невже знайшлись якісь надійні свідчення? Але ж не випадає дзвонити в поліцію й питати у Рибалки або Літератора: як там, до речі, після нашої зустрічі рухається та справа? Я вийшов із бібліотеки, нашвидку пообідав у найближчій забігайлівці й поплівся містом навмання. Сподівався, що, може, по дорозі якась гарна думка прийде в голову. Та дарма. Від весняного повітря — туманного, важкого — свербіла шкіра. Думки ніяк не складались. Я не знав, як і про що краще думати. Я добрів до парку біля храму Мейдзі, ліг на траву й утупив очі в небо. І почав думати про повій. «Отже, міжнародна пошта з доставкою додому…» — подумав я. Замовляєш у Токіо — спиш із жінкою в Гонолулу. Все за системою. Майстерно, вигадливо. І чисто. По-діловому. Досить перейти крайню межу в будь-яких сумнівних речах — і критерії добра та зла втрачають свою силу. Бо тоді виникають чиїсь особисті фантазії. І тільки-но така фантазія з’являється на світ, вона починає функціонувати як звичайний товар. Розвинений капіталізм із будь-яких щілин видобуває товар. Фантазія.Ось воно, ключове слово. Навіть проституція, работоргівля, класова дискримінація, нападки політичних опонентів, статеві збочення та ще чортзна-що, якщо їх гарненько загорнути й гарненько назвати, стануть чудовим товаром. І тоді, дивись, удасться замовляти собі дівчину за викликом, користуючись каталогом універмагу «Сейбу». You can rely on me.

Вдивляючись у затуманене весняне небо, я подумав, що хочу переспати із жінкою. І якби була змога — з Юмійосі, із Саппоро. Нічого неможливого тут нема. Я уявив собі, як просуваю ногу — зовсім, як той похмурий агент поліції — у щілину дверей її квартири, щоб вони не зачинилися, й кажу: «Ти мусиш зі мною переспати. Так треба зробити». Після того ми віддаємося коханню. Дбайливо, ніби розв’язуючи стрічку на подарункові, роздягаю її. Знімаю пальто, окуляри, светр — і вона перетворюється в Мей. «Ку-ку — проказує Мей. — Моє тіло чудове, правда?».

Я ще не встиг відповісти, як розвиднілося. Поряд зі мною була Кікі. Її спину гладив Ґотанда. Відчинилися двері — і з’явилася Юкі. Вона побачила, як я обіймаюся з Юкі. Я, а не Ґотанда. Лише пальці Ґотанди. Але займався любов’ю з Кікі таки я. «Неймовірно! — сказала Юкі. — Просто не віриться».

  42