Последние отзывы

  22  

Адам Ант ^[4].

Що за безглузда назва!

Я сів перед прилавком і під високоякісне соло Джері Маліґана взявся неквапливо, щоб якось згаяти час, потягувати «J&B» ^[5]. Уже минула восьма сорок п’ять, а дівчина з готелю не з’являлася. Та я особливо не турбувався. Мабуть, робота її затримала. У барі я почувався, як дома, а, крім того, давно звик гаяти час на самоті. Допивши першу порцію віскі, я замовив другу. Й, оскільки не було на що дивитися, розглядав попільничку перед собою.

За п’ять до дев’ятої вона нарешті прийшла.

— Вибачте! — проказала вона скоромовкою. — Робота затяглася. Раптом клієнтів наїхало, а до того ж зміна спізнилася…

— Про мене не турбуйтесь, — відповів я. — Все одно я мусив би десь згаяти час.

Вона запропонувала пересісти за столик у глибині бару. Я взяв склянку з віскі й перемістився на інше місце. Вона стягла шкіряні рукавички, розмотала картате кашне, зняла сіре пальто. І залишилася у тонкому жовтому светрі й темно-зеленій вовняній спідничці. Я помітив, що у светрі її груди виявилися набагато більшими, ніж я собі уявляв. На вухах висіли чудові золоті сережки. Вона замовила «Криваву Мері».

Коли напій принесли, вона відразу надпила ковток. «Ви повечеряли?» — поцікавився я. «Ще ні, але о четвертій трохи перекусила, а тому не голодна», — відповіла вона. Я ковтнув віскі, вона — «Кривавої Мері». Видно, до бару вона прибігла, бо упродовж першої півхвилини мовчки віддихувалася. Я взяв з тарілки горіх, уважно оглянув його, запхав у рот і розгриз. Потім зробив це саме ще раз і ще раз, чекаючи, поки вона опанує себе.

Нарешті вона повільно зітхнула. Надзвичайно довго. А потім підвела очі й нервово глянула на мене — можливо, сама подумала, чи не занадто довго зітхала.

— На роботі важко? — спитав я.

— Ага, — відповіла вона. — І не питайте! Я до неї ще не звикла. Та й готель недавно відкрився, а тому начальство до всього присікується.

Вона поклала руки на стіл і сплела пальці. На мізинці я помітив маленький перстень. Простий, срібний, без дорогоцінних камінців. Якусь хвилину ми обоє на нього дивилися.

— А тепер про старий готель «Дельфін»… — вела вона далі. — Та ви часом не ведете журналістського розслідування?

— Розслідування? — здивовано перепитав я. — Чого це ви знову?…

— Просто спитала, — відповіла вона.

Я промовчав. Закусивши губу, якусь хвилину вона не відводила погляду від стіни.

— Там начебто був якийсь скандал, і тепер начальство понад усе остерігається журналістів. Їхніх розпитувань про купівлю землі… Ви ж розумієте? Як про це розпишуть у газетах чи журналах — готелеві шкоди не минути. Бо цей бізнес спирається на довіру клієнтів… Репутація буде підірвана, правда ж?

— А що, вже про це десь писали?

— Один раз у тижневику. Начебто про великі хабарі місцевій владі. І про те, як викурювали власника старого готелю за допомогою чи то якудзи ^[6], чи то ультраправих, коли той не хотів продавати земельної ділянки… Начебто про щось таке…

— Виходить, колишній готель «Дельфін» якось пов’язаний з цим скандалом?

Ледь-ледь зсутулившись, вона ковтнула «Кривавої Мері».

— Мабуть… Ось чому, гадаю, наш менеджер поставився до вас так недовірливо, коли ви згадали про старий готель. Ви помітили, як він тоді насторожився, чи не так? Однак, правду кажучи, ніяких подробиць про це я не знаю. Чула тільки, ніби новий готель так називається тому, що з колишнім існував якийсь зв’язок… Про це мені хтось казав.

— Хто?

— Та один з наших «чорненьких».

— «Чорненьких»?

— Ну, менеджерів у чорних костюмах.

— Зрозуміло… — сказав я. — А, крім того, більше нічого не чули про старий готель «Дельфін»?

Вона кілька разів хитнула головою. А потім пальцем лівої руки взялася пересувати сюди-туди перстень на мізинцеві.

— Мені страшно, — сказала вона майже пошепки. — Просто жах бере! І нічого не можу з собою вдіяти.

— Страшно? Що про вас напишуть у журналах?

Вона легко хитнула головою і на хвилину пригубилася до склянки з напоєм. Здавалося, ніби сушить собі голову над тим, як краще висловитися.

— Та ні, я не про це… Мені абсолютно байдуже, що там писатимуть журнали. Хоч би що вони писали — воно мене не обходить, хіба ні? Тільки начальство заметушиться… Я про інше. Про сам готель. Там у ньому… одне слово. Щось дивне коїться. Я б сказала, щось трохи химерне… Щось ненормальне…

  22