45 
До кухаря підбіг кухарчук, тримаючи за руку одного з вартових.
— Гексе, ось цей чоловік, він хотів вас бачити.
— Гаразд. — Гекс і вартовий обмінялися кивками. — Хлопці, йдіть до Меґґі, вона пригостить вас пирогом. А тоді вшивайтеся. Я не хочу через вас клопотів на свою голову.
Пізніше вони пригадають, що саме так він і сказав: не хочу через вас клопотів на свою голову.
Дружно кивнувши, вони пішли до Меґґі, яка з острахом, наче вони були дикими собаками, що могли її вкусити, дала їм по величезному шматку пирога у мілких тарілках.
— Давай з'їмо його під сходами, — запропонував Катберт.
— Добре.
Вони всілися там, звідки не було видно кухні, — за гігантською камінною колонадою, поверхня якої запітніла від пари, — і швидко розправилися з пирогом, вкидаючи великі шматки пальцями до рота. І тільки через деякий час побачили, що на дальньому вигині стіни широкої сходової клітки з'явилися тіні. Роланд стиснув Катбертову руку.
— Тікаймо, — сказав він. — Сюди хтось іде. — Катберт підвів голову. На його обличчі, замурзаному ягодами, було написане здивування.
Але тіні зупинилися там, де їхніх власників усе ще не було видно. Судячи з голосів, тіні належали Гексові і вартовому. Хлопці принишкли. Якби вони зараз поворухнулися, то їх неодмінно почули б.
— …добрий чоловік, — говорив вартовий.
— Фарсон?
— За два тижні, — відповів вартовий. — Може, за три. Ти мусиш піти з нами. Партія товару зі складу… — Подальші слова потонули в оглушливому брязкоті горщиків і каструль, за яким градом посипалася гнівна лайка на адресу безталанного кухареняти, що впустило посуд. Хлопці розібрали тільки кінець фрази вартового: — …отруєне м'ясо.
— Ризиковано.
— Ніколи не питай, що добрий чоловік може зробити для тебе… — почав вартовий.
— …питай, чим ти можеш йому прислужитися, — зітхнув Гекс. — Солдати питань не ставлять.
— Ти знаєш, що це означає, — тихо сказав вартовий.
— Так. І знаю, чим я йому зобов'язаний. Не треба мене вчити. Я люблю його так само, як і ти. Якби він наказав, я б, не вагаючись, кинувся у море. Отже, я все зроблю.
— Чудово. На м'ясі стоятиме штамп, що воно не підлягає тривалому зберіганню. Але мусиш діяти швидко, зрозумій це.
— У Тонтоні ж діти? — спитав кухар. Насправді це було не питання.
— Діти є скрізь, — м'яко відповів вартовий. — Саме про них ми… та він… і дбаємо.
— Отруєне м'ясо. Дивний спосіб подбати про дітей. — Гекс тяжко, з присвистом зітхнув. — Вони корчитимуться, триматимуться за животики, плакатимуть, кличучи маму? Мабуть, так.
— Вони просто заснуть і не прокинуться, — заперечив вартовий, але голос його був аж занадто впевненим і розсудливим.
— Аякже, — відповів Гекс і розсміявся.
— Ти сам це сказав. «Солдати питань не ставлять». Хіба тобі подобається бачити, що дітьми керують під прицілом револьвера, в той час як вони могли б бути під його опікою, готові будувати новий світ?
Гекс промовчав.
— За двадцять хвилин я заступаю на варту, — мовив вартовий. Його голос знову звучав м'яко. — Дай мені баранячу лопатку. А я тимчасом вщипну котрусь із твоїх дівок, і вона захихоче. А коли я піду…
— Від моєї баранини тебе не вхоплять корчі, Робсоне.
— Ти ж не… — Але тіні зникли, а разом з ними й голоси.
«Я ж міг їх убити, — у якомусь заціпенінні подумав Роланд. — Обох убити, ножем, перерізати їм горлянки, як свиням». Він подивився на свої руки, брудні від підливи, ягід і денних уроків.
— Роланде.
Він подивився на Катберта. Довго тривала та мить, поки вони глипали один на одного в чадному напівмороці, й Роланд відчував, як підступає до горла млость безпорадного розпачу. У цьому почутті було щось від смерті — щось так само брутальне і невідворотне, як смерть голуба в прозорому небі над гральними майданчиками. «Гекс? — не ймучи віри, подумав він. — Той самий Гекс, який минулого разу приклав мені до ноги припарку? Гекс?» І на цьому його розум роздратовано обірвав ці думки.
На обличчі Катберта, завжди усміхненому й інтелігентному, зараз не було нічого — тільки спустошеність. В очах Катберта віддзеркалювалася невблаганна доля Гекса — фатальна неминучість його кончини, і винесений вирок був уже виконаний. В очах Катберта все вже сталося. Він нагодував їх, вони пішли доїдати під сходами, а потім Гекс привів вартового на ім'я Робсон, далебі, в непідходящий для таких розмов закуток кухні, щоб наодинці перекинутися з ним кількома словами зрадників. І тут втрутилася ка, як і у випадку, коли велетенський камінь раптом скочувався вниз схилом гори. От і все.
45 
