Особенно,... 
2 
— Більш не заряджайте його, Чаку, — повторив Джонні, сам не тямлячи, що каже, й думаючи тільки про кригу — чорну кригу. — Вибух… Кислота…
— Може, відвести його до лікаря? — обернувся Чак до Білла Гендрона. — Верзе казна-що.
— Зажди, хай оговтається, — порадив Білл.
Вони дали Джонні оговтатись, і в голові у нього справді проясніло.
— Усе гаразд, — пробурмотів він. — Пустіть, я встану.
Тіммі Бенедікс і досі дурнувато посміхався, бісів поганець. І Джонні вирішив, що втре Тіммі носа. На кінець тижня виписуватиме круг нього хіба ж такі кола… І вперед, і назад.
— Іди-но посидь трохи біля вогню, — сказав Чак. — Це ж чистий жах, як він тебе двигонув.
Джонні дав одвести себе до вогнища. У ніздрі вдарив ядучий дух паленої гуми, і його аж трохи занудило. І Боліла голова. Над лівим оком він відчував оту незвичну блямбу. Здавалось, вона випиналася на цілу милю.
— Ти пам’ятаєш, хто ти і все таке інше? — запитав Білл.
— Ну звісно. Звісно, що пам’ятаю. Зі мною все гаразд.
— А хто твої тато й мама?
— Герб і Віра. Герберт і Віра Сміти.
Білл і Чак перезирнулися й здвигнули плечима.
— Мабуть, таки гаразд, — мовив Чак, а тоді знов, уже втретє, проказав: — Але ж це чистий жах, як той його двигонув, правда? Жах!
— Дітлашня, — озвався Білл, з любов’ю подивившись на своїх восьмирічних близнючок, що каталися, взявшись за руки, а тоді знову звернув погляд на Джонні. — З дорослого, певне, й дух вибило б.
— Ну, не з кожного, — заперечив Чак, і обидва засміялись.
Пляшка знов пішла по колу.
Через десять хвилин Джонні, як і раніш, катався на льоду, голова вже не так боліла, і тільки синя ґуля нависала над оком, мов чудернацька відзнака. А коли подався додому обідати, то й зовсім забув, що впав на лід і знепритомнів, — його виповнювала радісна свідомість того, що він навчився ковзати задом наперед.
— Боже мій! — вигукнула Віра Сміт, побачивши його. — Як це тобі надало?
— Упав, — відказав Джонні й узявся сьорбати томатний суп із консервів.
— З тобою все гаразд, Джоне? — запитала мати, обережно доторкаючись до його ґулі.
— Та певне, мамо.
Так воно й було — коли не зважати на поодинокі моторошні сни десь із місяць по тому… Моторошні сни та ще дивну сонноту, що часом нападала на нього в такі години, в які раніше цього ніколи не траплялося. Та згодом і те, й те припинилося, майже водночас.
З ним було все гаразд.
Одного ранку в середині лютого Чак Спайєр виявив, що акумулятор його старого «де сото» випуску 1948 року геть сів. І вирішив підживити його від свого ж таки ваговозика. Та коли він приєднував провід до другої клеми, акумулятор вибухнув, і скалки та кислота бризнули Чакові просто в обличчя. Він утратив око. Хвалити бога, що не обоє, сказала Віра. Джонні дуже вразило це нещастя, і за тиждень по тому він пішов разом з батьком навідати Чака в Льюїстонській міській лікарні. Вигляд здоровила Чака на лікарняному ліжку — той лежав якийсь неприродно жалюгідний і змалілий — просто-таки приголомшив Джонні, і вночі йому наснилося, нібито він сам там лежить.
Протягом наступних років у нього час від часу з’являлися дивні прозирання: приміром, він знав наперед, який запис прозвучить далі по радіо, перше ніж ведучий пускав платівку, — але він ніколи не пов’язував їх із тим випадком на ковзанці. Бо вже й забув про нього.
Ті прозирання не тривожили його, та й бували вони не часто. Власне, до отого вечора на ярмарковому гулянні з ним не діялось нічого особливого. А потім уже стався другий нещасливий випадок.
Згодом Джонні не раз думав про це.
Ота пригода з Колесом Фортуни випала якраз перед другим нещасливим випадком.
Наче тривожне застереження з дитинства.
2
Улітку 1955 року по штатах Небраска та Айова колував під пекучим сонцем роз’їзний торговельний агент. Він сидів за кермом «меркурія» випуску 1953 року, на спідометрі якого набігло понад сімдесят тисяч миль, і клапани його мотора вже відчутно стугоніли. То був кремезний молодик, який ще зберігав подобу вгодованого маминого синка з Середнього Заходу: влітку 1955 року Грегові Стілсону було всього двадцять два, і тільки за чотири місяці перед тим він прогорів на своєму першому бізнесі — конторі малярних робіт у Омасі. Багажник і заднє сидіння «меркурія» були вщерть заповнені картонними ящиками з книжками. Переважали біблії. Різного обсягу й формату. Починаючи з найпопулярнішого видання — Біблії «Американської Праведної Путі» за долар шістдесят дев’ять центів, із шістнадцятьма кольоровими малюнками, на авіаційному клеї, що тримав її вкупі щонайменше десять місяців; далі — найдешевше видання кишенькового формату: Новий завіт «Американської Праведної Путі» за шістдесят дев’ять центів, без малюнків, зате з надрукованими червоним словами Господа нашого Ісуса; а для заможних хазяїв — Слово Боже «Американської Праведної Путі», розкішний том за дев’ятнадцять дев’яносто п’ять, в оправі з білої штучної шкіри, із золотою смужкою, де належало виписати ім’я власника, з двадцятьма чотирма кольоровими вклейками та чистими аркушами всередині для запису дат народжень, одружень та похоронів. Це найвищого ґатунку «Слово Боже» мало залишатися ціле аж два роки. Був там і ящик з книжками у м’яких обкладинках під назвою «Праведна Путь Америки і комуністично-іудейська змова проти наших Сполучених Штатів».
2 
