Особенно,... 
21 
— І ти завжди міг таке робити?
Джонні засміявся й похитав головою.
— Та ні, не завжди. — Його усмішка трохи потьмяніла. — Але сьогодні це передчуття було особливо сильне. Оте колесо… — Він злегка стиснув руки в кулаки й, нахмурившись, подивився на них. — Я наче тримав його отут. І воно викликало в мене з біса дивні асоціації.
— Які?
— З гумою, — промовив він повільно. — З паленою гумою. І з холодом. З кригою. Чорною кригою. Усе воно було десь у моїй підсвідомості. Не знати чому. І якесь лиховісне передчуття. Наче застереження.
Сейра пильно подивилася на нього, але нічого не сказала. Обличчя Джонні помалу проясніло.
— Та хоч би що воно було, тепер усе те минулося. А може, й не було нічого.
— Так чи так, а на п’ятсот доларів тобі пофортунило, — сказала вона.
Джонні засміявся й кивнув головою. Він більше не говорив, і Сейра задрімала, рада, що він поруч. Прочнулася вона тоді, коли по стіні перебігло світло фар знадвору. То було таксі.
— Я подзвоню, — сказав Джонні й ніжно поцілував її в щоку. — Ти справді не хочеш, щоб я залишився тут з тобою?
Сейрі раптом дуже захотілося цього, але вона похитала головою.
— Подзвониш мені завтра.
— На третьому уроці, — пообіцяв він і рушив до дверей.
— Джонні… Він обернувся.
— Я люблю тебе, Джонні, — мовила вона, і його обличчя враз засвітилося, неначе спалахнула електрична лампочка.
Він послав їй цілунок губами.
— Одужуй, — сказав він, — і ми про все поговоримо.
Сейра кивнула головою, але минуло чотири з половиною роки, перше ніж їй випало знову поговорити із Джонні Смітом.
2
— Ви не проти, якщо я сяду спереду? — спитав Джонні у водія.
— Сідайте. Тільки не зачепіть коліньми лічильник. Його легко збити.
Джонні з деякими труднощами засунув свої довгі ноги під лічильник і захряснув дверці. Водій, середніх літ чолов’яга з лисуватою головою та чималим черевом, спустив прапорець, і таксі рушило по Флег-стріт.
— Куди?
— Клівз-Мілз, — відповів Джонні. — Головна вулиця. Я покажу де.
— Доведеться взяти з вас упівтора більше, — сказав таксист. — Я б і не хотів, але ж звідти мені порожнем вертатися.
Рука Джонні машинально лягла на жмуток купюр у кишені штанів. Він намагався пригадати, чи мав коли при собі стільки грошей водночас. Один раз мав. Коли купував за тисячу двісті доларів держаний «шевроле». З якоїсь примхи він попросив в ощадному банку дати йому всю ту суму готівкою — просто захотілося побачити на власні очі таку купу грошей. Виявилося — нічого аж такого особливого. А от обличчя торговця держаними машинами, коли Джонні вручив йому дванадцять стодоларових папірців, таки варто було побачити! Та жмуток грошей, що лежав у кишені тепер, зовсім не тішив Джонні, тільки збуджував невиразну смуту в душі й нагадував йому про материн афоризм: дурні гроші приносять нещастя.
— Гаразд, упівтора то й упівтора, — сказав він водієві.
— Вважаймо, що порозумілися, — озвавсь водій уже приязнішим тоном. — Я тому так скоро приїхав, що мав виклик на Ріверсайд, а там ніхто не признався.
— Он як? — мовив Джонні, не дуже тим зацікавившись.
Обабіч дороги мелькали темні будинки… Він виграв сьогодні п’ятсот доларів — нічого бодай трохи подібного йому ще ніколи в житті не випадало. Але його й досі не полишав отой примарний дух паленої гуми… оте враження, ніби він знов переживає давно забуту пригоду, що сталася з ним, коли він був малим хлопчиськом… І передчуття якогось нещастя у відплату за сьогоднішнє везіння…
— Атож, ті п’янюги викликають тебе, а потім передумують, — провадив таксист. — Я їх ненавиджу, бісових п’янюг. Подзвонить, а тоді й каже собі: є, якого біса, поп’ю ще пива. Або ж, поки чекає, проп’є і те, що лишив на дорогу, а ти під’їдеш: «Кому тут таксі?» — і ніхто ані пари з уст.
— Еге ж, — мовив Джонні.
Тепер ліворуч виднілася річка Пенобскот, темна й масна… Ще й Сейра занедужала, а на довершення всього освідчилась йому. Чи, може, то вихопилося в неї тільки під впливом хвилинної слабкості, — але, боже мій, а що, як це правда? Він-бо покохав її мало не з першої зустрічі. Ото було б справжнє щастя, а не виграш на колесі. Та думки раз у раз поверталися до колеса, і тоді його опосідала тривога. Джонні й досі бачив у темряві перед собою, як воно обертається, чув, наче в моторошному сні, дедалі повільніше поклацування зубчика-стрілки об кілочки. Дурні гроші приносять нещастя.
21 
