66 
8
Вона залишила Денні в місіс Лебелл, отож у домі було тихо й порожньо. Сейра піднялася вузенькими східцями на горище, клацнула вимикачем і засвітила дві голі лампочки, що звисали на шнурах з-під покрівлі. Валізи, з якими вони з Уолтом їздили у весільну подорож, стояли в кутку, і на їхніх жовтих боках ще красувалися монреальські наклейки. Валіз було три. Сейра відчинила першу, помацала по еластичних бічних кишенях і нічого не знайшла. Не знайшла і в другій валізі. І в третій також.
Вона глибоко зітхнула, почуваючи себе трохи ошуканою і розчарованою, але ці почуття переважувала полегкість. Величезна полегкість. Немає обручки. Шкода, Джонні. А втім, анітрохи не шкода. Бо то було б уже щось схоже на містику.
Сейра взялася засувати валізи на місце — між великим стосом Уолтових старих підручників і зламаним торшером, якого перекинув собака тієї ненормальної жінки і якого Сейрі не ставало духу викинути. Та коли вона вже обтрушувала руки від пороху, збираючись полишити все це діло, якийсь тихий внутрішній голос озвався до неї ледь чутно: Глянула по верхах, для годиться, та й усе? Ти ж насправді й не хотіла знайти її, Сейро, хіба не так?
Так. Так, вона справді не хотіла нічого знаходити. І якщо той тихий внутрішній голос думає, що вона знов відчинятиме всі три валізи, то це чистісіньке безглуздя. Вона вже й так на п’ятнадцять хвилин спізнилася забрати Денні; Уолт сказав, що приведе на вечерю одного із своїх старших партнерів з адвокатської контори («це дуже важливо»); вона давно мала написати листа Бетті Гекмен — Бетті просто з «Корпусу миру» в Уганді вискочила заміж за сина неймовірно багатого кіннозаводчика з Кентуккі. А ще їй треба навести блиск в обох туалетних кімнатах, зробити зачіску й скупати Денні. Одне слово, її чекало аж надто багато справ, щоб гаяти час на цьому брудному й задушному горищі.
Отож вона знову відчинила всі три валізи й цього разу дуже ретельно обшукала бічні кишені. І в третій валізі, в самому кутку при денці знайшла свою обручку. Тоді піднесла її до світла голої лампочки й прочитала вигравіюваний усередині напис, такий же ясний, як і того дня, коли Уолт надів їй на палець цю обручку: «Уолтер і Сейра Хезлітти — 9 липня 1972».
Сейра довго дивилася на обручку.
Нарешті вона засунула валізи назад, вимкнула лампочки й спустилася з горища. Зняла з себе полотняну сукню, тепер уже геть запорошену, й надягла розкльошені штани й легку кофтинку. Тоді пішла до місіс Лебелл, що мешкала в сусідньому кварталі, й забрала Денні. Повернувшись додому, Сейра залишила малого у вітальні, де він почав жваво повзати по підлозі, а сама перейшла до кухні готувати бризе й чистити картоплю. Коли м’ясо було уже в духовці, вона заглянула до вітальні й побачила, що Денні заснув на килимку. Взявши хлопчика на руки, Сейра віднесла його і поклала в колиску. Потім заходилася давати лад туалетним кімнатам. Та, незважаючи на всі ті клопоти й на те, що годинникова стрілка швидко бігла до призначеної години вечері, з голови їй усе не йшла віднайдена обручка. Отже, Джонні таки вгадав. Сейра навіть могла точно визначити момент, коли це сталося: коли вона поцілувала його на прощання.
Досить було їй подумати про Джонні, як її охопила якась дивна млявість, і вона сама не знала, з чого б то. Усе переплуталося. Іронічна усмішка Джонні, майже така сама, як колись; його страхітливо виснажене тіло, що, здавалось, аж світиться; тьмяне, мов неживе, волосся на голові, — усе це кричуще контрастувало з тими яскравими спогадами, які зберегла про нього її пам’ять. Вона ж таки захотіла його поцілувати.
— Облиш про це думати, — стиха мовила Сейра сама до себе. Її обличчя в туалетному дзеркалі було мов чуже. Збуджене, розпашіле і… е, та чого там ховати — і сласно жагуче.
Вона засунула руку в кишеню штанів, намацала обручку і, майже — хоча й не зовсім — не тямлячи, що робить, укинула її в прозору, ледь голубувату воду в унітазі. Теж бездоганно чистому й зовні, й усередині: може, під час вечері містерові Трічесу з адвокатської контори «Барібо, Трічес, Мурхаус і Гендрон» захочеться відлити, то щоб він не був прикро вражений неприємною темною смугою при дні унітаза, бо хто знає, які перепони можуть постати на шляху здібного молодого чоловіка в його сходженні нагору, до сонму можновладців, правда ж? Хто взагалі знає щось на цьому світі?
В унітазі тихенько хлюпнуло, і обручка, повільно, наче знехотя, перевертаючись у прозорій воді, пішла на дно. А коли діткнулася фаянсу, Сейрі здалося, що там легенько дзенькнуло, але то їй, мабуть, тільки причулось. У голові в неї гуло. Певно, після горища, де повітря було гаряче, затхле і сперте. А от коли поцілувала Джонні — то була насолода. Така насолода…
66 
