ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>




  108  

— Роланде?

— Що?

— Просто хотів перевірити, чи ти, бува, не заснув з розплющеними очима. Бо вже цілу хвилину в тебе такий вигляд, ніби ти не тут, а десь далеко, в далекому минулому.

— Навіть якщо так, то я вже повернувся, — відказав стрілець. — І лягаю спати. Пам'ятай, про що я тобі казав, Едді: пильнуй.

— Я пильнуватиму, — пообіцяв Едді, але Роланд зрозумів, що бути на варті доведеться йому самому, хворий він чи ні.

Подальші події напряму залежали від цього.

7

Після колотнечі Едді та Детта Волкер з часом знову заснули (Детта не так заснула, як поринула у стан непритомності від виснаження, звісившись вбік, але не падаючи, бо була прив'язана мотузками).

Але стрілець не склепляв повік.

«Мені доведеться привести їх на ґерць, — подумав він. Але для того, аби збагнути, що цей бій може виявитися смертним, жоден із «покрівельників», про яких говорив Едді, був не потрібен. — Якщо перемогу здобуде світла, Одетта, то все може обернутися добре. Але якщо переможе темна, все буде втрачено безповоротно».

І все ж він відчував, що насправді потрібно було не вбивати, а об'єднати. Він уже визначив для себе — для них — багато цінного в покидьковій грубості Детти Волкер, і вона була йому потрібна — але потрібна керована. Шлях до цього не близький. Детта вважала їх із Едді потворами того виду, який вона називала «біломазим мудаком». Це був лише небезпечний самообман, більш нічого, але на шляху їм трапляться справжні монстри — омариська були не першими і не останніми. Жінка, в яку він увійшов і яка знову вийшла зі свого сховку цієї ночі, ладна битися до останньої краплини крові, і вона могла б бути дуже корисною в боротьбі з такими тварюками, якби її стримувала лагідна людяність Одетти Голмс — особливо зараз, коли в стрільця було на два пальці менше, він лишився майже без патронів і дедалі сильніше мучився від лихоманки.

Але про це ще рано думати. Гадаю, якщо мені вдасться змусити їх визнати одна одну, то це неминуче призведе до сутички. Як же це зробити?

Стрілець всю ніч пролежав без сну і сушив собі голову цим питанням. І хоча лихоманка всередині наростала, він так і не знайшов на нього відповіді.

8

Едді прокинувся незадовго до світанку, побачив, що Роланд, загорнувшись у ковдру, як індіанець, сидить біля охололого багаття, яке вони розклали минулої ночі, і приєднався до нього.

— Як почуваєшся? — тихим голосом спитав він стрільця. Дама, хрест-навхрест обв'язана мотузками, досі спала, але час від часу смикалася, щось бурмотіла і стогнала.

— Добре.

Едді обвів його оцінювальним поглядом.

— По тобі цього не скажеш.

— Дякую тобі, Едді, — сухо відрізав стрілець.

— Ти тремтиш.

— Це минеться.

Дама знову смикнулася і застогнала — цього разу слово, яке зірвалося з її губ, уже майже можна було розібрати. Воно було схоже на «Оксфорд».

— Боже ж ти мій, як мені не подобається, що вона зв'язана, — пробурмотів Едді. — Наче те трикляте теля в коморі.

— Невдовзі вона прокинеться. Хтозна, може, після цього ми її розв'яжемо.

Жоден з них не насмілився вимовити це вголос, але малося на увазі, що вони сподіваються на те, що коли Дама у візку пробудиться, то з їхніми очима зустрінеться лагідний, хай навіть трохи спантеличений, погляд Одетти Голмс.

Минуло п'ятнадцять хвилин, і коли перші промені сонця позолотили верхівки пагорбів, її очі справді розплющилися — але то був не ніжний погляд Одетти Голмс, а скажені озлоблені витрішки Детти Волкер.

— Ну, і скільки разів ви мені всунули, поки я куняла? — спитала вона. — У мене всередині так слизько і жирно, наче там хтось добряче попрацював парою маленьких білих свічок, які ви, сіром'ясіуйобки, називаєте херами.

Роланд зітхнув.

— Рушаймо, — сказав він і з гримасою болю звівся на ноги.

— Я нікуди з тобою не піду, мудак, — виплюнула з себе Детта.

— Ще й як підеш, — озвався Едді. — Мені страшенно шкода, крихітко.

— І куди, по-вашому, я піду?

— Ну, — сказав Едді, — те, що було за Дверима Номер Раз, виявилося не таким вже й приємним. За Дверима Номер Два все було ще гірше. Отже, тепер, замість покинути це все, як зробили б нормальні люди, ми підемо прямісінько вперед і пошукаємо Двері Номер Три. Судячи з того, як розвивалися події, гадаю, там швидше за все виявиться який-небудь Ґодзилла чи Триголова Гідра. Але я оптиміст. Я досі сподіваюся, що там на нас чекають каструлі з іржостійкої сталі.

  108