118 
— Хго! — схлипнув Лестер. Він усе ще намагався обійти по краю стіл. Великий Джим ретирувався у проміжок між тумбами.
— Тату?
В одвірку стояв Джуніор, очі вирячені, рот розкритий.
— Хго! — схлипнув Лестер і почав скособочено обертатися на звук нового голосу. Простягнув перед собою Біблію. — Хго… Хго… Хго… БхгОГ…
— Не стій стовпом, допоможи мені! — гаркнув Великий Джим до сина.
Лестер почав, спотикаючись, рухатися до Джуніора, по-варіятському змахуючи Біблією. Светр на ньому просяк, штани набули бурякового кольору, лиця не видно, все затоплено кров'ю.
Джуніор кинувся йому назустріч. Лестер почав було завалюватись, але Джуніор його підхопив, підтримав.
— Я втямив, преподобний Коґґінсе, я втямив… не хвилюйтеся.
Джуніор зчепив руки на липкому від крові горлі Лестера і почав давити.
14
Через п'ять безкінечних хвилин.
Великий Джим сидить у своєму робочому кріслі — розвалився у своєму робочому кріслі — краватка, яку він спеціально надів на нараду, розпущена, сорочка розстебнута. Він масажує собі м'ясисту ліву грудь. Під нею все ще скаче галопом його серце, збиваючись на аритмію, але без ознак того, що збирається раптом зупинитися.
Джуніор пішов. Ренні спершу було подумав, що той збирається повідомити Рендолфу, що було б неправильно, але почувався надто виснаженим, щоб покликати сина назад. Тоді хлопець повернувся сам, приніс брезент із багажника їхнього трейлера. Він дивився, як Джуніор ривком розгортає його на підлозі — буденно-діловито, ніби робив це вже сто разів раніше.«То все оті фільми категорії R [191], які вони тепер дивляться», — подумав Великий Джим, потираючи в'ялу плоть, що колись була цупкою, твердою.
— Я… допоможу, — прохрипів він, знаючи, що не зможе.
— Сиди спокійно, віддихайся.
Його власний син, стоячи навколішках, кинув на нього темний, недосяжний для розуміння погляд. У ньому, напевне, могла бути любов — Великий Джим вельми надіявся, що так і є, — але й дещо інше також.
Утямив? У тому погляді також проблиснуло оте «я втямив»?
Джуніор загортав Лестера в брезент. Брезент потріскував. Джуніор оглянув тіло, ще підкотив його, потім накрив краєм брезенту. Великий Джим купив цей брезент у Берпі. На розпродажі. Він згадав, як Тобі Меннінг ще приказував: «Ви зробили офігітельно вигідну покупку, містере Ренні».
— Біблія, — промовив Великий Джим. Голос звучав ще хрипло, але почувався він вже трохи краще. Серцебиття уповільнилося, слава Богу. Хто міг знати, що після п'ятдесяти такі круті узгір'я. Він подумав: «Треба почати робити вправи. Повернути собі форму. Бог дає людині лише одне тіло».
— Точно, добре, що нагадав, — промурмотів Джуніор. Він ухопив святу Біблію, засунув її Коґґінсу між стегна і почав знов загортати тіло.
— Він увірвався сюди, синку. Збожеволів.
— Звісно, — Джуніор не виявив цікавості. Загортати тіло йому було явно цікавіше.
— Вийшло так, що або він, або я. Тобі треба… — знову щось сполошилося йому в серці. Джим вхопив ротом повітря, закашлявся, стукнув собі в груди. Серце знову заспокоїлося. — Тобі треба відвезти його до Святого Спасителя. Коли його знайдуть, там є хлопець… можливо… — він мав на увазі Майстра, хоча, можливо, це дурна думка, залучати Майстра до виконання брудної справи. Майстер Буші розумівся на головному ділі. Звичайно, він чинитиме спротив під час арешту. У такому випадку його можуть і не взяти живим.
— Я знаю краще місце, — відповів Джуніор безхмарним голосом. — А якщо ти говориш про те, щоб повісити його на когось іншого, я маю кращого кандидата.
— Кого?
— Йобаного Дейла Барбару.
— Ти знаєш, я не схвалюю таких виразів…
— Йобаний… Дейл… Барбара.
— Яким чином?
— Поки що не знаю. Але ти краще помий той чортів м'яч, якщо не бажаєш з ним розлучатися. І подінь кудись свій блотер.
Великий Джим підвівся на рівні. Він почувався тепер краще.
— Ти добрий син, Джуніоре, що допомагаєш своєму старому батькові.
— Як скажеш, — відповів Джуніор. Тепер на килимі лежала велика зелена сосиска. З одного її боку стирчали ступні. Джуніор намагався заткнути їх брезентом, але той не тримався. — Треба було б заліпити клейкою стрічкою.
— Якщо ти не доправиш його до церкви, то куди ж…
— Не переймайся, — відгукнувся Джуніор. — Є безпечне місце. Преподобний полежить там, поки ми не придумаємо, як заманити в пастку Барбару.
118 
