206 
До них приєднався Бенні.
— Це місіс Перкінс. Шерифова вдова.
Норрі хвицнула його ліктем.
— Шефа поліції, бовдуре.
Бенні знизав плечами.
— Яка різниця.
Вони спостерігали за нею просто тому, що там більше не було на що дивитися. Решта міщан перебували в супермаркеті, напевне, беручи участь у найбільшій у світі бійці за харчі. Троє дітей слідкували, але потай; їх не треба було переконувати триматися непомітно, зважаючи на те цінне обладнання, котрим їм довірили опікуватися.
Бренда перетнула Мейн-стрит у напрямку Престіл, трохи затрималася перед будинком Маккейнів, а тоді пішла до садиби місіс Ґрінелл.
— Давайте вже рушати, — промовив Бенні.
— Ми не можемо рушати, поки вона там ходить.
Бенні знизав плечами.
— Велике діло. Якщо вона нас навіть побачить, ми просто якісь діти, дуркуємо собі на міському майдані. А знаєте що ще? Вона може нас не помітити, навіть дивлячись просто на нас. Дорослі ніколи не помічають дітей, — він затнувся, — хіба що тільки на скейтбордах.
— Або якщо вони курять, — додала Норрі. І кожен подивився на свою сигарету.
Джо кивнув великим пальцем собі за спину, на «Швінн-Рейнджер» Бенні, де в приладнаному проти керма кошику лежав той самий пакет.
— У них ще є звичка помічати дітей, котрі бавляться з цінним міським майном.
Норрі встромила собі сигарету в куточок губ. І відразу набула чарівно крутого, чарівно гарного, чарівно дорослого вигляду.
Хлопці повернулися до спостерігання. Тепер удова шефа поліції балакала з місіс Ґрінелл. Їхня розмова була недовгою. Піднявшись на ґанок, місіс Перкінс дістала в себе з торби великий коричневий конверт, а далі вони побачили, як вона вручила його місіс Ґрінелл. І вже за кілька секунд місіс Ґрінелл буквально затраснула двері перед обличчям своєї візитерки.
— Нічого собі, яка грубіянка, — зауважив Бенні. — Залишатимешся після уроків упродовж тижня.
Джо з Норрі розреготалися.
Місіс Перкінс, схоже, що спантеличена, якусь мить постояла на ґанку, а вже тоді спустилася сходинками. Тепер вона стояла лицем до майдану і діти інстинктивно відступили в затінок мостового проходу. Таким чином вони загубили її з виду, але Джо помітив зручну шпарину в дерев'яній обшивці мосту і продовжив стеження.
— Повертається на Мейн-стрит, — коментував він. — Угу, тепер іде далі пагорбом… знов переходить вулицю…
Додав свій голос Бенні з уявленим мікрофоном в руці:
— Відеорепортаж об одинадцятій.
Джо не звернув на це уваги.
— Тепер вона йде на мою вулицю. — Він обернувся до Норрі з Джо. — Як гадаєте, може, вона хоче побачитися з моєю матінкою?
— Мілл-стрит тягнеться на чотири квартали, чувак, — нагадав йому Бенні. — Які шанси?
Джо відчув полегшення, хоча й не міг собі уявити, яким чином йому міг зашкодити візит місіс Перкінс, навіть якби та дійсно йшла до його матері. Щоправда, мати дуже переживала через те, що батько залишився поза містом, і Джо нестерпна була сама думка про те, що він може побачити її ще більше чимось розстроєною. Вона вже було ледь не заборонила йому відправлятися в цю експедицію. Дякувати Богу, міз Шамвей відговорила її від цього наміру, головним чином наголошуючи на тому, що Дейл Барбара особливо підкреслив здатність саме Джо з його хистом до виконання цієї роботи (яку Джо, разом з Бенні й Норрі, волів називати «місією»).
— Місіс Макклечі, — говорила Джулія. — Барбі сказав, що якщо хто й може з умом скористатися цим приладом, то це, мабуть, тільки ваш син. А це дуже важливо.
Джо радісно стало від цих слів, але, поглянувши на обличчя матері, занепокоєне, змарніле, він засмутився. Ще й трьох днів не минуло, як опустився Купол, а вона вже схудла. І від того, що вона не випускала з рук фотографію батька, йому теж ставало недобре. Це виглядало так, ніби той вже помер, а не просто застряг в якійсь мотельній дірі, сидить собі там, п'є, либонь, пиво та дивиться «Домашній кінозал»[285].
Утім, вона погодилася з міз Шамвей.
— Авжеж, він талановитий щодо технологій хлопчик. Завжди цим відзначався. — Мати окинула його очима від голови до ступнів і зітхнула. — І коли це ти встиг так вирости, синку?
— Не знаю, — чесно відповів він.
— Якщо я тобі дозволю цим зайнятися, обіцяєш мені бути обережним?
— І візьми з собою своїх друзів, — нагадала Джулія.
— Бенні й Норрі? Звичайно ж.
206 
