229 
— Цей сучий син замордував мою дорогоцінну дівчинку! — заволав Енді. Великий Джим штрикнув у бік Джулії пальцем.
— Ви отримаєте матеріал, коли ми будемо готові його надати. І не раніше.
— Я хочу побачити Барбару.
— Він під арештом за скоєння чотирьох убивств. Ви сказилися?
— Якщо батько однієї з його гаданих жертв зміг там побувати, чому я не можу?
— Бо ви ані жертва, ані близька родичка, — відповів Великий Джим. Верхня губа в нього задерлася, оголивши зуби.
— Він має адвоката?
— Розмову закінчено, жін…
— Йому не потрібен адвокат, йому потрібна мотузка на шию! ВІН ЗАМОРДУВАВ МОЮ ДОРОГОЦІННУ ДІВЧИНКУ!
— Ходімо, друже мій, — промовив Великий Джим. — Вознесемо за це молитву Богові.
— Які ви маєте докази? Він зізнався? Якщо ні, яке алібі він запропонував? Як це узгоджується з часом настання смерті? І чи ви взагалі знаєте, коли сталася смерть? Якщо тіла лише щойно було знайдено, звідки ви можете це знати? Були вони застрелені, чи зарізані, чи…
— Піте, позбався цієї брязкітливої відьми, чиє ім'я римується зі словом «п'ядь», — кинув, не обертаючись, Великий Джим. — Якщо не піде добровільно, викиньте її звідси. І скажіть, хто там у нас сидить на рецепції, що її вигнано звідси назавжди.
Марті Арсенолт скривився, провівши собі рукою по очах. Великий Джим підштовхнув Енді Сендерса в кабінет шефа і причинив за собою двері.
— Йому висунуто звинувачення? — запитала Джулія в Рендолфа. — Ви не можете цього робити без адвоката. Це незаконно.
І тоді, хоча все ще не небезпечний на вигляд, а лише збентежений, Рендолф промовив слова, від яких у неї захололо серце:
— Поки стоятиме Купол, Джуліє, я гадаю, законним тут буде те, що вирішимо ми.
— Коли їх було вбито? Скажіть мені хоч це принаймні.
— Ну, схоже на те, що дві дівчини були пер…
Тут навстіж розчахнулися двері кабінету, вона не сумнівалася, Що Великий Джим стояв за ними, підслуховував. Енді сидів за столом, котрий тепер належав Рендолфу, сховавши лице в долонях.
— Прибери її звідси геть! — гаркнув Великий Джим. — Я не бажаю тобі двічі те саме повторювати.
— Ви не маєте права забороняти йому спілкування і позбавляти інформації мешканців нашого міста! — закричала Джулія.
— Ви не праві по обох пунктах, — усміхнувся Великий Джим. — Чули такий вислів: «Якщо ви не належите до вирішення проблеми, значить, ви частина самої проблеми»? Отже, ви нічого не вирішуєте, залишаючись тут. Ви обридлива нишпорка. І завжди були нею. Якщо ви зараз же не підете звідси, будете заарештовані. Попереджаю чесно.
— Чудово! Заарештовуйте мене! Гайда, тягніть до підвалу! — вона простягнула руки, склавши зап'ястя докупи, як під кайданки.
Якусь мить вона була певна, що Великий Джим зараз її вдарить. Це бажання ясно читалося на його обличчі. Натомість він заговорив до Піта Рендолфа:
— Останній раз кажу: позбався цієї нишпорки. Якщо пручатиметься, викинь її на вулицю, — і затраснув двері.
Ховаючи очі, зі щоками кольору щойно випаленої цеглини, Рендолф узяв її за руку. Джулія не пручалася, вона пішла сама. Коли проходила повз стійку чергового, Марті Арсенолт промовив — радше скорботно, ніж сердито:
— Отакої. Тепер я втратив роботу, моє місце займе котрийсь із цих довбнів, що не здатні відрізнити власної сраки від ліктя.
— Ти не втратив роботи, Марті, — заспокоїв його Рендолф. — Я з ним побалакаю, і все буде нормально.
Наступної миті вона опинилась на вулиці, моргаючи від сонячного світла.
— Ну, як? — спитав Піт Фрімен. — Як там пройшло?
22
Першим очуняв Бенні. І, окрім розпареності — аж сорочка прилипла йому до грудей, — він загалом почувався гарно. Він підповз до Норрі й потряс дівчинку. Вона розплющила очі, подивилася на нього каламутними очима. Волосся в неї прилипло до спітнілих щік.
— Що трапилось? — спитала вона. — Я, мабуть, заснула. Навіть бачила сон, тільки не пам'ятаю, про що. Тільки те, що він був поганий. Це пам'ятаю точно.
Джо Макклечі перевернувся на живіт, важко звівся на коліна.
— Джо-Джо? — погукав Бенні. Після четвертого класу він ні разу не звертався до свого друга на Джо-Джо. — З тобою все гаразд?
— Йо. Палало багаття з гарбузів.
— Яких гарбузів?
Джо потрусив головою. Не зміг пригадати. Він знав єдине: йому зараз треба в тінь і допити, що там залишилося в пляшці «Снепла». Потім він згадав про лічильник Ґайґера. Витяг його з рівчака, побачивши з полегшенням, що той все ще працює — схоже, у двадцятому столітті речі будували таки міцні.
229 
