252 
Філ тоді, засовуючи конверт із грішми собі до задньої кишені джинсів, ще проказав:
— Грізна рушниця, але не зовсім годяща річ для домашнього захисту.
— Про це я також подбав, — відповів Джек, і хоча він не показав Філу, чим саме він подбав, але значливо поплескав по стільниці. — Пара збіса надійних пістолів.
Філ так само значливо кивнув у відповідь. Саммі з Майрою у повній гармонії обмінялися розуміючими поглядами: «Хлопці завжди є хлопцями». Вона й зараз пам'ятала, як їй тоді хороше стало від того погляду, як вона відчула себе прилученою, і гадала, що, либонь, саме тому вона й прийшла тепер сюди, замість того, щоб пошукати десь-інде, десь ближче до міста.
Вона затрималася, щоб розжувати чергову пігулку перкоцету, а вже потім почала відкривати шухляди столу. Вони не були замкнені, як і той дерев'яний ящичок, що знайшовся у третій із висунутих нею шухляд. У ньому лежав запасний пістолет покійного Джека Еванса: автоматичний «Спрингфілд XD»[321] сорок п'ятого калібру. Взявши його в руки, вона, хоча й дещо незграбно шарпаючи, таки зуміла витягти обойму. Та була повною, а в шухляді лежала ще й запасна. Її вона теж узяла. Потім вона повернулася до кухні пошукати пакет, у якому понесе свої знахідки. І, звісно, також ключі. Від того, що знайдеться в гаражі Майри і Джека. Повертатися до міста пішки вона не збиралася.
19
Джулія з Розі якраз обговорювали, яке майбутнє очікує їхнє місто, коли мало не завершилося їхнє сьогодення. Завершилося б, якби на повороті Есті, приблизно за милю від пункту свого призначення, вони зіштовхнулися зі старим фермерським пікапом. Але Джулія виїхала з-за повороту достатньо вчасно, щоби помітити машину, яка несеться їй назустріч, по її смузі, прямо їй в лоб.
Вона різко, не думаючи, крутнула кермо свого «Пріуса» вліво, перескочивши на іншу смугу, і два автомобілі розминулися на відстані пари дюймів. Горес, котрий сидів на задньому сидінні зі своїм звичним виглядом цілковитого задоволення о-мене-катають-у-машині, здивовано дзявкнувши, покотився на підлогу. То був єдиний звук. Жінки не заверещали, навіть не зойкнули. Все відбулося надто швидко. Смерть або серйозне каліцтво мигцем промайнули повз них та й поготів.
Джулія порухом керма повернулася на свою смугу, потім з'їхала на ґрунтове узбіччя, зупинила «Пріус» і подивилася на Розі. Горес позаду знову заскочив на сидіння і коротко гавкнув, немов питаючи, чому це ми стали. На це обидві жінки розсміялися і Розі почала плескати собі по грудях поверх показної полиці своїх цицьок.
— Ох, моє серце, моє серце, — приказувала вона.
— Йо, — кивнула Джулія. — У мене теж. Ти бачила? Він пролетів буквально впритул.
Розі знову засміялася, здригаючись:
— Ти жартуєш? Серденько, якби я тримала руку на вікні, він відтяв би мені лікоть, сучий син.
— П'яний, мабуть, — струснула головою Джулія.
— П'яний, це без усяких сумнівів, — фиркнула Розі.
— Ти готова їхати далі?
— А ти? — перепитала Розі.
— Так, — відповіла Джулія. — А ти там як, Горесе?
Горес гавкнув, доповідаючи, що він завжди готовий.
— Близький вибух невдачу відганяє, — промовила Розі. — Так любив казати дідусь Твічел.
— Будемо сподіватися, що він мав рацію, — кивнула Джулія, знову виїжджаючи на дорогу. Вона уважно дивилася вперед, щоб не проґавити наближення чужих фар, але наступне побачене ними світло подавали вже прожектори, націлені на Гарлоу з того боку Купола. Саммі Буші вони не побачили. А Саммі їх бачила; вона стояла перед гаражем Евансів, тримаючи в руці ключі до їхнього «Малібу». Коли вони проїхали, вона підняла ворота гаража (довелося робити це вручну, далося їй це дуже боляче) і сіла за кермо.
20
Між універмагом Берпі й «Паливом & Бакалією» пролягав провулок, що пов'язував Мейн-стрит і Вест-стрит. Ним найчастіше користувалися машини усяких постачальників. Цього вечора провулком о чверть на десяту йшли Джуніор і Картер Тібодо, ішли майже в суцільній темряві. Картер ніс у руці п'ятигалонову каністру, червону, з жовтою діагональною смугою на її боці. По смузі йшов напис БЕНЗИН. У другій руці він ніс мегафон на батарейках. Мегафон був білого кольору, але Картер його замаскував, обмотавши чорною ізоляційної стрічкою, щоби той випадково не впав комусь в око раніше, ніж вони почнуть ретируватися цим провулком.
Джуніор ніс наплічник. Голова в нього більше не боліла і кульгавість його майже пропала. Він був упевнений, що його тіло врешті перемогло ту недугу, яка його так вкурвлювала. Мабуть, якийсь приблудний вірус. У коледжі такого лайна нахапатися можна вдосталь, і те, що його звідти виперли за побиття того пацана, напевне, було прихованим благословенням.
252 
