256 
— ЗВІЛЬНІТЬ ДЕЙЛА БАРБАРУ, БО ІНАКШЕ ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК! — проревів підсилений мегафоном голос. — НАС БАГАТО, І МИ ГОТОВІ СПАЛИТИ ВСЕ МІСТО! ЗВІЛЬНІТЬ ДЕЙЛА БАРБАРУ, БО ІНАКШЕ ВИ ДОРОГО ЗАПЛАТИТЕ!
Тоні поглянув униз і побачив у себе між ступнями вогняний ручай. Води, щоб його загасити, він більше не мав. Скоро вогонь прожере килим і візьметься за старе сухе дерево підлоги. Тим часом пожежею охопило вже всю передню частину офісу.
Тоні кинув пустий бутель і відступив назад. Температура підвищилася, він відчував, як від жару йому стягує шкіру. «Якби не ці чортові газети, я міг би…»
Але для «міг би» вже було запізно. Він озирнувся і побачив в одвірку Піта з бутлем води «Поланд Спрингс» у руках. Більша частина його обгорілого рукава вже відпала. Шкіра на руці була яскраво-червоною.
— Пізно! — крикнув Тоні. Він покинув стіл Джулії, котрий вже перетворився на колону вогню, що сягала стелі, і рушив по широкій дузі, прикриваючи собі рукою лице від жару. — Занадто пізно! На задній хід!
Піт Фрімен не потребував підганяння. Він пожбурив бутель просто у вогонь і кинувся навтьоки.
23
Керрі Карвер рідко коли мала якийсь стосунок до «Палива & Бакалії», хоча крамничка впродовж багатьох років забезпечувала їй із чоловіком доволі приємне життя, вона вважала себе Вищою За Все Це. Проте, коли Джонні зауважив, що непогано було б їм поїхати фургоном та перевезти звідти залишки консервованих харчів додому — «на зберігання», як делікатно висловився він, — Керрі відразу погодилась. І хоча зазвичай роботою вона не струджувалась (здебільшого присвячувала себе регулярному перегляду «Судді Джуді»[325]), тут вона зголосилась допомогти. У «Фуд-Сіті» вона не була, але пізніше, коли сходила туди зі своєю подругою Лі Андерсон подивитися на наслідки колотнечі й розбиті вітрини супермаркету, кров на бруківці дуже її налякала. Вона злякалася за своє майбутнє.
Джонні виносив картонні ящики з супом, бобами і соусами; Керрі складала їх до кузова їхнього «Додж-Рема». Вони вже зробили половину справи, коли далі по вулиці спалахнуло полум'я. Обоє чули гасла, промовлені в мегафон. Керрі начебто помітила двох чи трьох людей, котрі бігли провулком повз універмаг Берпі, але не була цього цілком певна. Пізніше вона буде певна і кількість тих постатей збільшиться до чотирьох. А може, й п'яти.
— Що це означає? — запитала вона. — Милий, що це означає?
— Що цей проклятий душогубець тут не один, — відповів Джоні. — Це значить, що в нього тут ціла банда.
Долоня Керрі лежала в нього на руці, і тепер її нігті вп'ялися йому в шкіру. Джоні вирвав руку й побіг до поліцейської дільниці, волаючи: «Пожежа!» на всю силу своїх легень. Керрі не побігла вслід за ним. Керрі продовжила навантажувати фургон. Тепер вона боялася за своє майбутнє ще більше, ніж до того.
24
Окрім братів Бові й Роджера Кіл'яна, на трибунах спортивного залу в середній школі сиділо ще десятеро нових офіцерів щойно народженої Служби внутрішньої безпеки Честер Мілла, і Великий Джим тільки розпочав промову про покладену на них відповідальність, як раптом завелася пожежна сирена. «Хлопець поспішив, — подумав він. — Я не можу довіряти йому, Господи спаси мою душу. Ніколи не міг, але зараз він стає ще більш ненадійним».
— Отже, хлопці, — промовив він, дивлячись прямо на Мікі Вордло («Боже! Який бичок!»). — Багато про що хотів я вам сказати, але, здається, нам нагодилася якась хвилююча справа. Ферн Бові, ти часом не знаєш, чи є у нас у пожежній дільниці переносні помпи?
Ферн відповів, що він зазирав до пожежного сараю раніше цього вечора, просто поглянути, що за обладнання там може бути, і бачив там з дюжину заплічних насосів. Всі заповнені водою, отже, їм це якраз стане зараз в пригоді.
Великий Джим, гадаючи, що сарказм варто приберігати для тих, хто має достатньо олії в голові, щоб його вловити, сказав, що це Добрий Господь так піклується про них. І ще він сказав, що, якщо зараз це не фальшива тривога, він призначає Ферна головним пожежником, а Стюарта Бові його заступником.
«Ну що, пронозлива відьма, — думав він, дивлячись на нових офіцерів, котрі з сяючими очима, прагнучи діла, підводилися зі стільців. — Тепер побачимо, чи сподобається тобі пхати носа до моїх справ».
25
— Куди ти тепер? — спитав Картер.
Він привів свою машину з вимкнутими фарами туди, де Вест-стрит розчинялася в шосе 117. Будівля, що стояла тут, колись належала заправці Тексако, котра закрилася у 2007 році. Зовсім поряд з містом, але гарна, зручна схованка. У тому напрямку, звідки вони приїхали, ерекція пожежної сирени досягла максимуму і перші язики вогню, радше рожеві, ніж оранжеві, вже підлизували небо.
256 
