259 
Він зазирнув до відпочивальні й побачив, що на притягнутих туди тапчанах сплять медсестра зі звернутим носом і гарненька санітарочка, та, котру звуть Герріет. Диван залишався вільним, і скоро він і сам або завалиться на нього, щоби проспати кілька тут годин, або повернеться на Хайленд-авеню, де тепер його дім. Мабуть, таки туди. Дивні переміни. Дивний світ.
Утім, спершу треба ще раз поглянути на тих, кого він уже став уважати своїми пацієнтами. Це не забере багато часу в цьому, розміром як поштова марка, шпиталі. Тим паче, що більша частина палат стоять порожні. Білл Оллнат, котрому через отримане ним поранення у битві при «Фуд-Сіті» не дозволяли засинати до дев'ятої, тепер, покладений на бік, щоб уберегти від тиску довгу рвану рану в нього на потилиці, вже міцно спав, похропуючи.
Через дві палати від нього лежала Ванда Крамлі. Серцевий монітор пікав, тиск в неї трохи покращав, але вона перебувала на п'яти літрах кисню, і Терсі боявся, що вони її втратять. Завелика вага, забагато сигарет. Поряд з нею сиділи її чоловік і наймолодша дочка. Терсі показав Венделу Крамлі пальцями V (знак, що в його зелені роки означав мир), і Вендел, усміхнений, відповів йому тим же.
Тенсі Фрімен, з видаленим апендиксом, читала журнал.
— Чому реве пожежна сирена? — спитала вона в нього.
— Не знаю, милочко. Як там наш біль?
— На трієчку, — відповіла вона байдуже. — Може, й на двійку. То я вже зможу завтра піти додому?
— Залежить від доктора Расті, хоча мій магічний кристал підказує мені, що так. — І від того, як на ці його слова освітилося її обличчя, він, аж ніяк сам не розуміючи причин цього, відчув, що ось-ось заплаче.
— Повернулася мама того малюка, — сказала Тенсі. — Я бачила, як вона проходила коридором.
— Добре, — промовив Терсі.
Хоча з цим хлопчиком якихось особливих проблем не було. Він трохи поплакав кілька разів, але здебільшого спав, їв або просто лежав у колисці, апатично вдивляючись у стелю. Його звали Волтер (Терсі не мав поняття, що слово Малюк, зазначене на картці на дверях палати, це його перше ім'я), але Терстон Маршалл подумки називав його Торазиновим[330] Хлопчиком.
Нарешті він прочинив двері палати № 23 (з приліпленою до них на пластиковому присоску жовтою табличкою НАЯВНЕ НЕМОВЛЯ) і побачив молоду жінку — жертву зґвалтування, як про це йому була шепнула Джина, — котра сиділа на стільці біля ліжка. Дитину вона тримала в себе на колінах і годувала з пляшечки.
— Як ви почуваєтеся… — Терстон поглянув на інше ім'я на дверях, — міс Буші?
Промовив він її прізвище як Бушез, але Саммі не переймалася тим, щоб виправляти його помилку чи повідомити йому, що приятелі звуть її Буші-Дупа-Туші.
— Добре, пане лікарю, — відповіла вона.
І Терстон не переймався тим, щоб виправити її помилку в його статусі. Його непідвладна визначенню радість — та, що завжди має під собою приховану готовність до сліз — розбухла ще більше. Він згадав, як близько перебував від того, щоб передумати йти у волонтери — це Каро його підштовхнула, — а тоді ж він нічогісінько такого б не мав.
— Доктор Расті зрадіє вашому поверненню. І Волтер радий. Вам потрібне щось знеболювальне?
— Ні. — Це було правдою. У її статевих нутрощах усе ще боліло й посмикувало, але відчувалося це ніби десь віддалік. Вона немов пливла десь угорі понад собою, пов'язана з землею найтоншими з ниточок.
— Добре. Це означає, що ви йдете на поправку.
— Так, — погодилась Саммі. — Скоро я зовсім одужаю.
— Коли закінчите його годувати, чому б вам не лягти в ліжко? Доктор Расті огляне вас завтра вранці.
— Добре.
— На добраніч, міс Бушез.
— На добраніч, пане лікарю.
Терсі делікатно причинив двері й вирушив коридором. Наприкінці була палата дівчини Руа. Залишилося зазирнути до неї, і тоді він уже, можна сказати, пошабашив.
Погляд у неї був мутний, але вона не спала. Натомість юнак, що прийшов її відвідати, сидів у кутку на стільці й куняв, витягши перед собою довгі ноги.
Джорджія поманила Терсі, а коли він до неї нахилився, щось йому прошепотіла. Через її тихий голос і розбитий, майже беззубий рот він дочув лише кілька слів. Тож нахилився ще ближче.
— Не буіть йохо. — Для Терсі це звучало так, немов говорив Гомер Сімпсон[331]. — Він є'ини, хто пвийшоф мене п'оофітати.
Терсі кивнув. Звісно, час для відвідин давно минув і, судячи з його голубої сорочки і пістолета, цього юнака, либонь, буде покарано за те, Що не відгукнувся на пожежну сирену, та все ж таки — що за біда?
330
Thorazine (хлорпромазин) — синтезований 1950 року перший антипсихотик, досі широко використовуваний для пригнічення збудження, послаблення страху й тривоги.
331
Персонаж мультсеріалу «Сімпсони», котрого в оригіналі озвучує Деніел Кастелланета; для надання голосу Гомера Сімпсона комічної «дурнуватості» цей актор промовляє репліки, притискаючи підборіддя до грудей.
259 
