333 
— Покажися, Сендерсе, — погукав Майстер.
Енді вийшов з-за дуба. Тепер, коли моментальна загроза кровопролиття минула, він отримував насолоду. Якби він додумався захопити сюди з собою хоч одну з Майстрових чад-донечок, насолода йому смакувала б ще краще.
— Енді? — ошелешено промимрив Стюарт. — А ти тут що робиш?
— Я призваний до лав Божої армії. А ви гіркі люди. Ми все про вас знаємо, і вам тут не місце.
— Га? — не второпав Ферн. Він уже опустив руки. Ніс головної вантажівки повільно хилився до дороги, оскільки великі передні колеса ще продовжували здуватися.
— Добре сказано, Сендерсе, — похвалив його Майстер. А тоді до Стюарта: — Ви, всі утрьох, сідайте до другої машини. Розвертайтесь і везіть свої жалюгідні сраки назад до міста. Коли туди доберетеся, скажіть тому дияволовому сину, апостату, що РНГХ тепер наша. Сюди належить також лабораторія і всі запаси.
— Що ти за херню таку мелеш, Філе?
— Я Майстер!
Стюарт зробив рукою недбалий жест, ніби відмахується.
— Називай себе, як тобі заманеться, а тільки поясни мені, що це ти тут…
— Я знаю, що твій брат йолоп, — обірвав його Майстер. — А отой містер Курник, либонь, не здатен без друкованої схеми собі шнурки зав'язати…
— Гей! — закричав Роджер. — Фільтруй базар!
Енді підняв свій АК. Він подумав, коли випаде нагода, він напише на його прикладі КЛОДЕТТ.
— Ні, це ви фільтруйте.
Роджер Кіл'ян зблід і зробив крок назад. Ніколи нічого подібного не траплялося в Енді, коли він виступав на міських зборах, і йому тепер було дуже приємно.
Майстер продовжував говорити так, ніби ніякої заминки й не було.
— Але ти, Стюарте, маєш принаймні половину мозку, тож використовуй його. Залиште цей ваговоз тут, де він стоїть, і вертайтесь до міста на отій, другій машині. Передай Ренні, що все, що тут є, йому більше не належить, воно належить Богу. Передай йому, що зірка Полин спалахнула і якщо він не бажає, щоб Апокаліпсис почався зарано, хай краще залишить нас у спокої. — Він ненадовго задумався. — Можеш йому також передати, що музику ми передаватимемо. Я сумніваюсь, щоб він цим переймався, але когось у місті, вона, можливо, втішає.
— А ти знаєш, скільки в нього тепер копів? — спитав Стюарт.
— Мені на це тонко насрати.
— Я гадаю, вже не менш ніж тридцять. А завтра вже може бути й п'ятдесят. І половина міста вже носять голубі пов'язки на рукавах. Якщо він накаже їм виступити, клопоту в тебе буде достатньо.
— Йому це все одно не допоможе, — відповів Майстер. — Ми уповаємо на Господа, і сила наша більша проти його сили вдесятеро.
— Гаразд, — сказав Роджер, демонструючи свої математичні таланти. — Це буде двадцять, але ви все одно програєте за чисельністю.
— Стули пельку, Роджере, — промовив Ферн.
Стюарт завів знову своє:
— Філе… тобто Майстре… ти б краще попустився, змотав цей кіпіш, бо це ж гівно проблема. Йому не потрібен чад, а тільки пропан. Половина генерів у місті голодні. На вікенд їх стане вже три чверті. Дай нам забрати пропан.
— Мені він потрібен для варки. На цім вибачте.
Стюарт дивився на Філа так, немов той сказився. «Напевне, так воно й є, — подумав Енді. — Мабуть, ми обоє сказилися». Проте безперечно, Джим Ренні був теж божевільним, отже, тут вони квити.
— А тепер їдьте геть, — завершив Майстер. — І передайте йому: якщо він надумає послати проти нас збройні сили, він про це пошкодує.
Стюарт обміркував почуте і знизав плечима:
— Хай, не мого пеніса це рожевогубі турботи. Поїхали, Ферне. Я сяду за кермо, Роджере.
— Як на мене, то й гаразд, — сказав Роджер. — Ненавиджу їхню коробку передач.
Він окинув Майстра й Енді прощальним, сповненим недовіри поглядом і вирушив до задньої машини.
— Благослови вас Бог, друзі, — гукнув їм услід Енді.
Стюарт кисло зиркнув через плече:
— І тебе най Бог благословляє. Бо знає Бог, як сильно ти цього потребуєш.
Нові господарі найбільшої у Північній Америці метамфетамінової лабораторії стояли пліч-о-пліч і дивилися, як великий помаранчевий ваговоз розвернувся й вирушив у зворотну путь.
— Сендерсе!
— Що, Майстре?
— Я хочу догнатися жвавою музикою, і то терміново. Це місто потребує Мейвс Стейпелз. А також і сестричок Кларк[388]. А щойно я поставлю в ефір цих дівуль, ми з тобою покуримо.
Очі Енді наповнились сльозами. Він обхопив руками кістляві плечі колишнього Філа Буші й стиснув його в обіймах:
333 
