335 
Потужні зливи обмили Таркер Мілл і частину Касл Рока, відому під назвою В'ю; метеоролог Сі-Ен-Ен Рейнолдс Вульф (не родич улюбленого Вульфі Розі Твічел) говорить, що, хоча поки що ніхто не може цілком бути цього певним, дуже схоже на те, що повітряні потоки, котрі рухаються з заходу на схід, притискають хмари до західного боку Купола і віджимають їх, немов губки, перш ніж ті встигають вислизнути на північ або на південь. Він називає це «чарівним феноменом».
Ведуча програми Сюзен Мелво питає в нього, якою може бути погода під Куполом, якщо криза затягнеться на довший час.
— Сюзен, — каже Рейнолдс Вульф, — це гарне питання. Все, що нам відомо напевне, це те, що в Честер Міллі сьогодні не випаде ані краплі дощу, хоча поверхня Купола достатньо проникна, отже, якась кількість вологи туди попаде, там, де зливи найпотужніші. Метеорологи з Національного управління проблем океану й атмосфери говорили мені, що довготермінові перспективи осадів під Куполом вельми невтішні. І ми також знаємо, що їхня головна водна артерія, річка Престіл, майже пересохла. — Він посміхається, показуючи прекрасний комплект телевізійних зубів. — Подякуємо Богові за артезіанські колодязі!
— Ваша правда, Рейнолдсе! — каже Сюзен, і на телеекранах Америки з'являється гекон Ґейко[389]. Доволі з нас кабельних новин; давай-но пропливемо вздовж деяких напівпорожніх вулиць, повз церкву Конго і пасторат (зустріч там ще не розпочалася, але Пайпер уже наладнала велику кавоварку, а Джулія готує сендвічі при світлі шипучого ліхтаря Коулмена), повз будинок Маккейнів, оточений печальними жовтими поліцейськими стрічками, вниз міським пагорбом і повз міську раду, де її доглядач Ел Тіммонс з парою своїх приятелів наводить глянець перед завтрашніми надзвичайними зборами, повз Меморіал-плазу, де статуя Люсьєна Келверта (прадіда Норрі; хоча я, мабуть, навіть не мусив би тобі цього пояснювати) тримає свою довгу варту
Зробимо коротку зупинку, поглянемо, як там Барбі й Расті, ти не проти? Проблем зі спуском до підвалу не виникне, в кімнаті чергових зараз усього три копи та ще Стейсі Моґґін спить за диспетчерською стійкою, примостивши, замість подушки, руку собі під голову. Решта офіцерів зараз у «Фуд-Сіті», слухають свіжу накрутку Великого Джима, але хоч би й геть усі вони зараз перебували тут, нам це без різниці, бо ми невидимі. Вони б відчули хіба що легкий протяг, коли ми прослизатимемо повз них.
У кліті мало є на що подивитися, бо надія невидима так само, як і ми. Двом арештантам нема чого робити, окрім як чекати завтрашнього вечора і сподіватись, що все рвоне в правильному напрямку. Рука в Расті болить, але біль не такий злий, як він очікував, і опухлість не така сильна, як він боявся. До того ж Стейсі Моґґін, Господи, благослови її душу, десь близько п'ятої потай підкинула йому пару пігулок екседрину.
Тож поки що ці двоє чоловіків — наших героїв, я так гадаю — сидять на своїх тапчанах і грають у «двадцять запитань». Зараз черга Расті запитувати.
— Тварина, рослина чи мінерал? — питає він.
— Ніщо з цього, — відповідає Барбі.
— Як таке може бути, щоб ніщо? Воно мусить бути чимось таким.
— А от і ні, — каже Барбі. Він загадав Папу Смерфа[390].
— Ти мене піддурюєш.
— Аж ніяк.
— Ти ж мусиш.
— Перестань каверзувати та починай ставити запитання.
— А підказку можна?
— Ні. Це моє перше тобі «ні». Залишилося ще дев'ятнадцять.
— Та почекай ще хоч хвильку. Так нечесно.
Ми залишимо їх самих тягнути лямку наступних двадцяти чотирьох годин, добре? Давай прокладемо наш маршрут повз усе ще теплу купу попелу там, де ще недавно містилася редакція «Демократа» (овва, того, що вже не служить «Маленькому місту, схожому на чобіток»), повз Сімейну аптеку Сендерса (закурену, проте все ще на своєму місці, хоча сам Енді Сендерс ніколи більше не увійде в її двері), повз книгарню та «Maison des Fleurs» Леклерка, де вся флора помирає або вже померла. Давай промайнемо під мертвим світлофором, що висить над перехрестям шосе 117 та 119 (ми його трішки зачепили, він легенько гойдається і знову застигає), а далі через автостоянку «Фуд-Сіті». Ми безшумні, як дихання сплячої дитини.
Великі передні вітрини «Фуд-Сіті» затулено реквізованими з лісоскладу Теббі Моррела диктовими щитами, Джек Кейл з Ерні Келвертом позмивали з долівки найбрудніші калюжі, проте в супермаркеті все ще панує гидотний безлад, коробки й пакети з сухими продуктами позакидано абикуди способом «від паркану до обіду». Залишки товару (тобто те, що не вивезли візками до різних людських комор або до гаража позаду поліцейської дільниці) абияк валяються на полицях. Пивний кулер і кулер безалкогольних напоїв, а також холодильник для морозива стоять потрощені. Різко смердить розлитим вином. Саме цей залишковий хаос і є тим, що Великий Джим хоче, аби побачили його нові — і переважно вкрай молоді — кадри доглядачів правопорядку. Він хоче, аби вони собі уявили, що все місто може стати схожим на цей маркет, і він достатньо досвідчений, аби розуміти, що йому не треба про це промовляти вголос. Вони самі второпають суть: ось що трапляється, коли пастух не виконує своїх обов'язків і стадо охоплює паніка.
389
GEICO — автострахова компанія, одним з найпопулярніших рекламних образів якої е зелений гекон.
390
Папа Смерф — схожий на гнома головний персонаж коміксу бельгійського художника Пейо «Смерфи», за яким знімається багато анімаційних та художніх фільмів.
335 
