Особенно,... 
445 
Джулія думає: «Я бачу, як дитина дивиться на мурашку, коли мурашка дивиться вгору зі свого боку збільшувального скла. Коли вона дивиться вгору за мить до того, як згоріти».
— БЛАГАЮ, КЕЙЛО! ПРОШУ! МИ ЖИВІ!
Кейла дивиться на неї згори й нічого не робить. А тоді перехрещує перед собою руки — то людські руки в цьому видінні — і через голову стягує з себе светр. У голосі її, коли вона починає говорити, нема любові, нема співчуття, нема розкаяння.
Але в ньому, можливо, є жалість.
Вона каже.
12
Джулію віджбурнуло від коробочки, немов чиясь рука її кинула. Останній затриманий подих вилетів з неї геть. Перш ніж вона встигла зробити вдих, за плече її ухопив Барбі, висмикнув затичку зі шпинделя і наштовхнув її ротом на нього, з надією, що не поранить їй язик або — Боже збав — не вжене жорстку пластикову рурку їй у піднебіння. Він ніяк не міг дозволити їй вдихнути отруєного повітря. З такою кисневою недостатністю, як у неї зараз, почнуться або конвульсії, або вона просто нагло помре.
Звідки б не повернулась, але, схоже було, що вона не втратила розум. Замість відбиватися, вона мертвою хваткою вчепилась руками в шину від «Пріуса» і почала гарячково смоктати зі шпинделя. Він відчув, як її тіло великими хвилями пронизує дрож.
Сем нарешті перестав кашляти, але тепер народився якийсь інший звук. І Джулія теж його почула. Вона ще раз присмокталась до шини й підняла очі вгору, великі, широко розплющені в її глибоких, притінених очницях.
Гавкав собака. То мав бути Горес, бо він єдиний собака, котрий залишився. Він…
Барбі ухопив її за руку, так міцно стиснувши, що вона подумала: «Зараз він її мені зламає». На його обличчі застиг вираз чистого зачудування.
Коробочка з дивним на ній символом зависла на висоті чотири фути над поверхнею землі.
13
Горес був першим, хто відчув свіже повітря, бо він перебував найближче до землі. Він почав гавкати. Слідом його відчув Джо: відчув вітерець, лячно холодний протяг у себе на спині. Джо спирався на Купол, а Купол почав рухатися. Рухатися вгору. Норрі дрімала, схиливши голову з розпашілим обличчям на груди Джо, і тут він помітив, як раптом почав трепетати кучерик її брудного, сплутаного волосся. Вона розплющила очі.
— Що?… Джої, що трапилося?
Джо зрозумів, але сам був надто вражений, щоб пояснювати їй. Він відчував спиною плавний сковзкий рух, немов поза ним сунеться вгору безкінечний лист скла.
Горес уже гавкав, як скажений, з вигнутою в дугу спиною, носом до землі. У його традиційній позі я-хочу-гратися, проте Горес не грався. Він встромив носа під спливаючий угору Купол і нюхав свіже прохолодне повітря.
Божественно!
14
Рядовий Клінт Еймс на південному боці Купола також куняв. Він сидів, схрестивши ноги на м'якому узбіччі шосе 119, закутавшись у ковдру на індіанський манер. Раптом потемнішало в повітрі, немов нехороші сновидіння випурхнули з його голови й набрали фізичної форми. А відтак він закашлявся і прокинувся.
Сажа вихрилася над його взутими у чоботи ногами й осідала йому на холоші формених повсякденних штанів хакі. Звідки, заради Бога, її стільки налетіло? Згарище ж усередині. А тоді він побачив. Купол підтягувався вгору, немов гігантське жалюзі. Це було неможливо — він же був занурений на багато миль вглиб і настільки ж здійнятий вгору, всім це було відомо, — але він піднімався.
Еймс не вагався. Він плазом, на ліктях і колінах, рвонувся вперед і вхопив Оллі Дінсмора за руки. Пірнувши під Купол, він на мить відчув спиною дряпання його твердого, склянистого краю і встиг подумати: «Якщо зараз він знову опуститься, він розріже мене навпіл». А наступної миті він уже тягнув хлопчика назовні.
Спершу здалося, що він тягне труп. «Ні!» — крикнув Еймс. Він поніс хлопчика до найближчого з ревучих вентиляторів. «Не здумай померти в мене на руках, коров'ячий хлопчику!»
Оллі почав кашляти, потім перехилив голову й безсило вирвав. Еймс його тримав. Тепер і інші бігли до них, з тріумфальними вигуками, попереду сержант Грох.
Оллі знову ригнув.
— Не називай мене коров'ячим хлопчиком, — прошепотів він.
— Підженіть санітарну машину! — закричав Еймс. — Нам потрібні медики!
— Ні, ми доставимо його у Шпиталь Центрального Мейна гелікоптером, — сказав Грох. — Хлопче, ти коли-небудь літав на гелікоптері?
Оллі, очі в нього лишалися затуманеними, похитав головою. І тут же виригав Грохові на черевики.
445 
